Історія ця особиста. Вирішив поділитися, може вона послужить комусь прикладом. Я свою майбутню дружину зустрів, коли вона вже мала доньку. Софії було лише два роки. Історія банальна, Раїса заваrітніла від свого хлопця. Коли той довідався, що стане батьком, випарувався. Батьки не хотіли підтримувати доньку, не хотіли привертати увагу на селі, тому просто відхрестилися та вигнали з дому. Вчинок батьків Раї я ніколи не зрозумію. Як можна відмовитися від рідної дитини через страх привернути до себе увагу? Раїса поїхала до подруги дитинства, яка мешкала одна в місті.
Аліса із забезпеченої сім’ї, у неї і квартира своя була, і робота, і навчання. Вона дуже підтримала Раїсу. Вони досі дружать. Вона є близьким другом нашої родини. Потім я зустрів Раю і закохався, забрав двох найпрекрасніших дівчаток до себе. Софію прийняв як рідну. Біолоrічно не моя дитина, але рідна та кохана. Вона мене одразу татом називати стала. Коли Софі виповнилося п’ять, дружина народила мені сина. Моєї радості не було меж. Так ми й жили дружно дев’ятнадцять років.
Софі навіть не підозрювала, що я їй не рідний батько, поки одного разу на порозі нашого будинку не засвітився її біолоrічний татко. Прийшов і каже, мовляв, батько я твій, хочу спілкуватися. Мені цьому чоловікові хотілося обличчя розбити. Як він міг кинути дівчину ваrітною, а тепер прийти сюди і без сорому дивитись у вічі дитині. Де ти був весь цей час? Софі задумливо подивилася на нього. -Значить правду казала сусідка, що ти не рідний мені тато. А потім зачинила двері прямо перед носом свого біолоrічного батька, повернулася і обійняла мене. -Не рідний, але коханий та єдиний! Я, щиро скажу, тоді розnлакався.