Я заміжня майже десять років, а з дитиною у нас із чоловіком все ніяк не виходило. Скільки ми вже витратили часу, грошей та сил. Ходили від одного ліkаря до іншого. Лікувались різними методами, але все марно. Всі знайомі та друзі вже катали коляски, і няньчили малюків. Свекруха мене за це знена виділа. Весь час докоряла і зну щалася з мене. Перестала соромитися, вже відверто при всіх говорила, що я пустоцвіт. Ми почали сваритися із чоловіком. У будинку постійно панувала напружена атмосфера, що не дивно. І все тому, що мешкали з відьмою під одним дахом. Поруч будувався будинок на гроші моїх батьків, за що велике їм спасибі. Коли ще ми жили зі свекрухою, я часто знаходила полотняних ляльок.
Вони були заховані по всьому будинку з устромленими в них голками, а один раз знайшла підклад, як називають його у нас. Плетена з соломи лялька дівчини з розрізаним животом. Знайшла я її під нашим ліжком, під дошками підлоги, коли робила генеральне прибирання. Наді мною всі сміялися, і казали, що не треба забивати голову подібною нісенітницею, просто треба з’їхати від неї, і не звертати увагу на психічно хво ру людину. Будівництво будинку, дякувати Богу, закінчили, і ми з чоловіком нарешті в’їхали туди. І ось довгоочікувана свобода. Ми знову помирилися з чоловіком, і все було добре.
Через кілька тижнів настала бажана ваrітність. Я nлакала від щастя, ніяк не могла повірити цьому. А чоловік носив мене на руках. Ми почали закуповувати все потрібне для мене і дитини. Я була така рада, нарешті заспоїлася і намагалася більше не згадувати про все це. Пізніше у нас народилася чудова дитина. Після моїх вмовлянь, ми обмежили спілкування зі свекрухою і не залишали її на одинці у нашому будинку. Зараз все добре, син зростає, радує нас і я сподіваюся, що більше таких історій з нами не трапиться. Будьте обережні, та якщо, все ж, трапляється така ситуація, краще звернутися до відунки, чи піти до церкви, щоб потім не було ніяких поганих наслідків.