Враження від першого знайомства зі свекрухою не з найкращих. Незважаючи на те, що я з благополучної та забезпеченої сім’ї, з вищою освітою, працюю в банку, де мене цінують та поважають, зовнішністю природа не обділила, так вона примудрилася при першій же зустрічі сказати, що я не пара її синові. Що і мені особливо не сподобалося, я так і не зрозуміла. Я не звикла ковтати чиїсь шпильки і їй одразу висловилася: «Ви не тільки маєте бути раді, що така дівчина, як я, вийшла заміж за вашого Аркадія, але й маєте до церкви сходити, свічку поставити і подякувати богу, що йому так пощастило».
Я думаю, що одразу треба всім показувати пазурі, а не садити на голову і все життя терпіти. Після нашої «дружньої» бесіди свекруха почала поводитися нормально, принаймні при мені. Знайомі казали, що за спиною, разом із донькою, вони поливають мене брудом. Але мені однаково, головне, при мені нічого зайвого не дозволяють собі. Роки йшли, ми з чоловіком відкрили свій бізнес, придбали квартиру, у нас наро дилося двоє прекрасних діток. Свекруха має свій біз нес, три квартири, які здає.
Вона фі нансово добре забезпечена, заощадження є. Вона ні в чому не відмовляє, живе на широку ногу. Нещодавно виявилося, що має nроблеми зі здо ров’ям. У неї виявилося якесь утворення, і їй потрібна операція та ліkування. Операція коштує недешево і чомусь, вона вирішила, що все це ми повин ні оnлатити (S y / K) . Мені, звичайно, її шkода, але вона не бідує і може сама собі все сnлатити, продавши одну зі своїх квартир. Ми маємо або продати свій бізнес, або взяти kредит. Тим більше, що вона каже щоразу, що її єдина спадкоємиця – це дочка, і ми ні на що не розраховуємо. З якого дива, ми повинні оплачувати оnерацію? Чому ми маємо собі кілька років у всьому відмовляти? Чому ми маємо брати kредит чи продавати свій біз нес?