Коли ми з Вадимом тільки одружилися, мене якось свекруха покликала в гості. Наближався час обіду, тому вона накрила на стіл, поклала тарілку з якимись млинцями, баночку з ікрою і баночку з варенням. Я таких млинців раніше ніколи не бачила. Вони були дуже дивного кольору. У них виднілися частинки гречки, рисової крупи та інших зерен. Я не втрималася і запитала: — А з чого вони? — З усього, що залежалося в холодильнику, — спокійно відповіла жінка.
Я дуже здивувалася, їсти якось відразу перехотілося. А вона продовжила пояснювати: — Я готувати не дуже люблю, тому зазвичай готую відразу і багато, приблизно один раз на тиждень на весь тиждень. А якщо щось не встигнуть з’їсти, а такого зазвичай багато залишається, то наступного разу знову пускаю це у витрату. Ну, не викидати ж так багато їжі. Шкода. У мене в родині ніколи так не робили, тому я була дещо спантеличена. Кожен раз, коли вона приходить до нас в гості, то першим ділом заглядає в холодильник і завжди дивується тому, що у мене їжа не стоїть готової у величезних каструлях.
Я вже втомилася пояснювати, що ми любимо їсти свіже. Мені готувати подобається, тому для кожного прийому їжі я готую стільки, скільки для цього потрібно, щоб не залишалося нічого зайвого. Коротше кажучи, роблю все, як і всі нормальні люди. А свекруха такий підхід не розуміє. Приносить нам завжди величезними контейнерами багато їжі. Ми це все не з’їдаємо і зазвичай просто викидаємо. Вона живе на одну пенсію. Я вже не знаю, як цій жінці пояснити, щоб вона так не витрачалася марно.