У селі жили дві жінки, які начебто були одного і того ж віку, з однаковою долею, але такі різні за характером. Наталя вийшла заміж і переїхала в село до свого чоловіка. Вона була зразковою і хорошою дружиною, у всьому слухала свого чоловіка. У них народилися троє синів. Чоловік Наталії, щоб прогодувати сім’ю, поїхав у велике місто на заробітки, і пройшло років 10, а він не повертався. Наталя його вірно чекала, але потім, коли дізналася, що він живе з іншою жінкою, не змогла пробачити зра ди, проте вона собі пообіцяла взяти себе в руки заради дітей.
Сусідка Наталії, Ірина теж ростила свого сина Колю одна, чоловік поїхав на заробітки, спочатку надсилав їй гроші, але останнім часом перестав це робити, потім він подзвонив і сказав, що розлу чається з нею. Наталя ж, щоб було чим годувати дітей, працювала в двох місцях, а сини їй допомагали по дому і городу: жінка намагалася виховувати їх так, щоб вони любили працю, добре вчилися, поважали старших. Ось син Ірини, навпаки, був дуже розпещеним, він взагалі не допомагав своїй мамі і тільки і просив дорогі подарунки, щоб потім похвалитися перед друзями.
Ірина щоразу говорила Наталії, що її син одягається виключно в дорогий одяг, вона намагалася присоромити сусідку, але жінка не звертала уваги на неї, вона знала, що робить все правильно. І ось, коли сини Наталії виросли, поїхали в місто вчитися, потім влаштувалися на роботу, створили свої сім’ї. Але про маму не забули, відремонтували будинок в селі, завжди відвідували маму, а ось Коля, сусідський хлопчик, кинув навчання і повернувся в село. Зараз він сидить на шиї матері і навіть не думає попрацювати. Наталя дякувала Богові за те, що він подарував їй таких синів, які не забули про неї, і оцінили всі її старання і принесені жертви, на які вона пішла заради них же.