Ми з чоловіком одружені вже десять років. У нас росте син, якому вже п’ять років. Я завжди була переконана, що чоловік любить і сина, і мене. Зарплату справно приносить у будинок. Але останнім часом у мене стали закрадатися сумніви. Проблема у їхніх корпоративах. Чоловік обіймає хорошу посаду у великій фірмі. Коли наш син був ще маленьким, мене на його корпоративи навіть не тягнуло, навіть покликав би – я відмовилася б. Я спокійно відправляла його на їхні свята, а сама сиділа з дитиною. Але коли син став дорослішим, і його спокійно можна було залишити з бабусями, я сама попросила чоловіка взяти мене з собою на вечірку.
А він почав мене переконувати відмовитися від цієї ідеї. — У нас не прийнято запрошувати на корпоратив, когось не з колективу, — таким аргументом він завершив пояснення своєї відмови. Ну, не прийнято, так не прийнято. Не стала нав’язуватися. Однак через кілька місяців я в перукарні познайомилася і розмовляла з дружиною одного з колег мого чоловіка. Вона здивувалася, що я жодного разу не відвідувала корпоративні вечірки на фірмі наших чоловіків. Я була вражена її словами. То значить, інші своїх дружин туди водять, а мій?! Вимушено збре хала, мовляв, нема з ким залишити дитину.
У мене прокинулися сумніви. Він мене не водить на свої корпоративи, бо там у нього kоханка? Чи, може, мій чоловік соромиться мене? Там же часто-густо ділові жінки, а я домогосподарка. Вдома насіла на чоловіка. Вимагала пояснень. Але він знову викрутився. — Тих наших колег, хто приходить із дружинами, називають підкаблучниками. І потішаються над ними. Ти хочеш, щоб з мене зну щалися? Ти ж розумієш, що насмішки, за моєї посади, протипоказані? Не можна сказати, що я повірила у його відмазку. Але серйозного приводу зробити йому сkандал не знайшла. Однак хробак сумніву продовжує мучити мою душу. Як мені бути?