Батьки мого чоловіка – дуже дивні люди. З одного боку, вони ніколи не втручалися у наші справи, у нашу сім’ю, добре ставилися до мене, що є плюсом. А з іншого боку, вони за цей час нічим не допомогли нам. Свекри заможні, а мій чоловік їхній єдиний син, але у них така позиція, що в житті потрібно досягти всього самому. З цим твердженням я згодна, але що робити мені з фактом, що більша частина їхнього майна — це спадщина, яку вони отримали від родичів. Так, вони нам нічого не винні, але ж ми не чужі їм люди, могли б нам у міру своїх можливостей допомогти. Вони мають дві квартири крім їхньої основної.
Вони не здають їх у найм, оскільки ремонт там новий, але й нас не впускають. Ми з чоловіком та дітьми постійно в переїздах від однієї орендованої квартири до іншої. Мої батьки нам не можуть допомогти. Вони живуть у селі, бідно, їхні зарплати ледве покривають їхні витрати. А самотужки ми на квартиру накопичимо через сто років. Наших грошей вистачає лише на оренду квартири, на їжу та одяг для всієї родини. Ми на всьому заощаджуємо, не пам’ятаю, коли востаннє у нас була відпустка, але грошей все одно в обріз. Якось ми вирішили натякнути свекрам і поскаржилися, що діти поrано переносять постійні переїзди, а нам не вистачає грошей на нову квартиру, було б добре вже осісти.
Свекруха вислухала, а потім заявила: «А навіщо так рано народжувати? Самі винні. Нормальні люди спочатку дбають про нерухомість, тільки потім народжують трьох! Ми з чоловіком завжди хотіли велику сім’ю, а ще мені вже було 28, коли я народила нашого первістка, куди ще почекати? Я висловила все це свекрусі, але в неї одна відповідь: «Самі винні». Я не розумію? Невже їм настільки байдужі їхні онуки? Я не хочу остаточно зіпсувати наші з ними стосунки, адже вони хоч іноді вони можуть посидіти з дітьми, але не знаю, як продовжувати з ними спілкуватися. Значить, їм дорожчий ремонт, ніж сім’я їхнього сина. Нічого, вони люди похилого віку, їм скоро знадобиться допомога, ось тоді подивимося, що вони робитимуть? До кого звернуться?