Ми були дуже раді переїхати до власної квартири. Я радісно посміхалася, перебираючи коробки та мріючи про те, як облаштую наше маленьке сімейне гніздечко. Раптом пролунав дзвінок у двері. «Давайте знайомитися!» – сказала молода жінка на порозі. »Я Свєта, ваша сусідка зверху, і я житиму на ваших головах!» Жінка захихотіла над своїм жартом, а я чемно усміхнулася у відповідь, не підозрюючи, що «на голові» — це лише фізичний статус наших майбутніх стосунків. — Ми тут розкладаємо речі, так що вибачте мене, ми поговоримо про це пізніше. — Звичайно, але у вас є сірники? Не хочеться йти в магазин… Сусідка скорчила невдоволену гримасу.
— Звичайно, зараз принесу. Я принесла коробку сірників для Свєти. – Я їх обов’язково поверну! Дві упаковки! — Вона знову засміялася. Вранці наступного дня Свєта прийшла за сіллю. Увечері вона прийшла за цибулею. Я продовжувала постачати її цукром, яйцями та борошном ще кілька днів, а потім настав кульмінаційний момент. Дзвінок у двері пролунав ще до того, як я допила свою ранкову каву. На порозі стояла Світлана з двома дітьми-близнюками на руках і, як завжди, сяяла. Поки я розтискала губи, щоб сказати «доброго ранку», старший прокрався в квартиру, і відразу почав смикати дверцята шаф, намагаючись дістатися до вмісту.
Вона посміхнулася, як їй здалося, жартома і продовжила: -Посидь з моїми шибениками, у мене через пару годин відрядження! — Я не можу, тому що у мене віддалена робота вдома; як же я сидітиму з ними? — Вони самі по собі можуть грати, доки ти працюєш на ноутбуці, без проблем! — Це не варіант, Свєта! У цей момент її дитина встигла відімкнути дверцята шафи і почала викидати взуття. Побачивши таку перспективну ситуацію, його брат кинувся допомагати йому. Мама знову засміялася. А я вже не витримала і вигнала їх усіх геть! Після цього Світлана більше не приходила.