Дід чоловіка заповів нам свою дачу, але тоді я ще не знала яким жа хом для мене стане це місце.

Я була в декретній відпустці, коли по мер дідусь чоловіка і заповів нам свою дачу. Як я хотіла, щоб вона нам не дісталася, або замість неї була б хоча б маленька квартирка в місті. Ви скажете, а чому? Тому що, як тільки погода прояснялася і ставало тепло, мене з сином відправляли на дачу. Чоловік стверджував, що там нам буде добре, свіже повітря, натуральні продукти; свекруха стверджувала, що там можна парне молоко за дешево купити дитині, яйця свіжі, власний двір – для дитини саме те.

Але! А мене хтось питав, якого мені там жити ці кілька місяців. Адже немає жодних зручностей. Туа лет в іншому кінці саду, готую на електроплиті, стираю вручну, купаємось, нагріваючи воду. Та й жодної цивілізації довкола. Не говорю вже про комунікації. Без інтернету, без мультиків. Слідкувати треба постійно, щоб ніхто не покусав дитину, щоб до колодязя малюк не біг. Ой, один ж ах, а не відпочинок. Чоловік приїжджає лише у вихідні, бо працює.

Advertisements

І поки що знаходиться з нами, тільки й робить, що твердить – як нам пощастило, що ми дихаємо свіжим повітрям, а не важкими металами міста, харчуємося еко-продуктами, і не працюємо з ранку до вечора у закритому офісі. Ще не закінчилися наші «виправні роботи у kолонії суво рого режиму», як я дізналася, що ваrітна. І ви навіть не уявляєте, який для мене був стрес, що я мала сидіти вдома вже з молодшим. Ви, мабуть, скажете, а тоді навіщо я терплю? А терплю я, щоб не сказали, наскільки я безладна мати, що я еrоїстка, і не думаю про дітей.

Advertisements