У нас з чоловіком тільки один син. На його весілля ми подарували велику су му rрошей: цього вистачило б на перший внесок іnотеки, але вони з невісткою вирішили, що машина для них буде потрібнішою, ніж довічні борги перед банком. Тому поки що жили на орендованій квартирі. Нещодавно син повідомив, що невістка ваrітна. Ми були дуже раді, але син продовжив і сказав, що народ жувати на орендованій квартирі неправильно, і їм потрібна своя.
— Ми вам на весілля стільки rрошей подарували, що ж ви не думали про це в той час? — Мама, бабуся зараз одна в квартирі живе. Нехай вона до вас переїде, а ми в її квартиру. — Так? А ще які у тебе плани? — А потім, коли бабуся вже «того», можна з вами квартирами обмінятися. Тому що ваша квартира більше, а у нас дитина буде рости, потрібно більше місця. — Ти вже живу бабусю встиг поховати… а нашу з батьком думку ти запитати не хочеш?
Може я не хочу жити зі свекрухою, тим більше, у твоєї бабусі — своє життя, вона теж до нас переїжджати не збирається. — Ти занадто зна хабнів, як я подивлюся. Щоб я більше таких міркувань від тебе не чув, егоїст! — крикнув мій чоловік синові. Син образився і пішов. Більше він про квартиру розмов не заводив. Невістка так і наро дила на орендованій квартирі. Дитина скоро в садок піде, але невістка навіть працювати не збирається. Мабуть, вони ще сподіваються чиюсь квартиру даром отримати.