Я сказала мамі про те, що хочу розлу чення. Більше не можу жити зі своїм чоловіком Віталіком. Але мама була категорично проти такого рішення. Справа в тому, що моя мама та свекруха – сусідки та добрі подруги. -Ти мене ганьбиш, я ж його матері тепер у вічі дивитися не зможу, мені соромно за твоє рішення! Я все ж таки вчинила по-своєму і розлу чилася з Віталіком. Мама мене після такого вигнала з дому, сказала, що мене не хоче бачити. Я хоч і працювала, але заробляла небагато. Тоді моя подруга, яка навчалася в університеті, покликала жити з нею в кімнатці у гуртожитку.
Я погодилась. На вихідних я ходила з нею на студентські вечірки, і зустріла там свого колиաнього однокласника, в якого довгий час була закохана. Виявилося, що зараз я йому дуже подобаюся. Ми почали зустрічатись. Я думала, що в мене почало налагоджуватися життя. Тільки от я заваrітніла. Коли я повідомила про дитину, він сказав, що не готовий до шлюбу і не хоче бути батьком. Він пообіцяв дістати грошей, щоб позбавитися дитини, але я цього не хотіла.
Тоді хлопець моєї мрії просто пішов, сказав, що це мій вибір , от і буду я з цим жити сама. Тут я замислилась над Віталіком. Адже він не був таким поганим, як я тоді думала. Просто по дурості пішла від свого люблячого та доброго чоловіка. Я почала думати про те, щоб повернутися до Віталіка. Але що тільки робити з дитиною ? Чи варто сказати Віталіку, що дитина не його чи підлаштувати так, щоб Віталік подумав, мовляв , я заваrітніла саме від нього. Мене совість мучить, але треба зараз думати про те, як буде корисніше для майбутнього малюка.