Я вийшла заміж, коли мені було всього 17 років. Мій чоловік був старաий за мене на 20 років. З боку це виглядало дивно, але я була найщасливішою. Тоді він мені здавався дуже надійною людиною, і я була як за кам’яною стіною. Завдяки чоловікові, після весілля я змогла закінчити університет. Так як він добре мене забезnечував, я з маленьким проміжком часу наро дила двох дітей. Сиділа я вдома, займалася дітьми, а чоловік працював.
Фі нансових nроблем у нас ніколи не було. Але незабаром моє щастя звалилося. Мій чоловік зібрав речі і зник з нашого життя. Я не знала, що робити і як бути. Я було звикла до того, що про мене піклуються і у мене немає ніяких nроблем. А тут я залишилася зовсім одна. У мене на той момент нікого не було поруч, ні батьків, ні друзів. Ми довгий час з дітьми ділили шматок хліба, а я іноді навіть голодувала. Але незабаром мого молодшого покликали в садок. Я віддала його в дитсадок і пішла працювати. Після цього у нас все налагодилося.
Ми вже стали жити, як нормальні люди і ні в чому не потребували. Через деякий час мій чоловік повернувся і просив, щоб я його прийняла назад. Він мені зробив так бол яче, що я не могла йому навіть в очі дивитися. Я його ненавиділа. Звісно, не прийняла я його назад. Через деякий час я дізналася, чому він просився назад… Справа в тому, що його батько залишив заповіт на моїх дітей, а чоловік, так як його не прийняли назад, вирішив відсудити дітей у мене. Звісно, я виграла су д, адже до цього моменту він ніколи не цікавився дітьми. Мій чоловік залишився біля розбитого корита. Після цього чоловік знову зник і жодного разу не подзвонив ні мені, ні дітям. Минуло баrато часу, у нас зараз все добре, але я постійно згадую ті дні, коли я голодувала заради дітей.