Мені було вісімнадцять, коли я вийшла заміж. Чоловік мій був з того ж університету, де навчалася я. Він був найкрасивішим хлопцем, всі дівчата заздрили мені. Але не потрібно було. Через півроку нашого спільного життя, коли я була вже ваrітна, з’ясувала, що мій двадцятирічний чоловік страждає алkоголізмом. Цього я раніше, не знаю як, але не помічала. Коли наро дилася наша дочка, він особливо не грав з нею. Він міг просто вийти з дому на роботу, приходити назад через кілька днів — в не самому хорошому стані. Коли моїй доньці виповнилося два рочки, мого чоловіка збила машина.
Він був п’яним, не помітив автомобіль, переходячи вулицю. Помер на місці. Його двокімнатна квартира залишилася нам з донькою. Я зараз в цивільному шлюбі з kоханою людиною, яка підтримує мене і дуже любить. Дочка моя вийшла заміж два роки тому. Свого зятя я особливо не любила, він не найкрасивіший чоловік на цьому світі. Низького зросту, носить окуляри, вага теж не найоптимальніша. А я ж завжди представляла поруч з донькою красеня. Але нещодавно я зрозуміла, що це не найголовніше в житті. Коли я прийшла до них в гості, так вийшло, що залишилася в будинку дочки на кілька днів.
Тоді і зрозуміла, який зять хороший чоловік і батько для внучки і дочки. Він був таким уважним, турботливим. Дуже ніжно звертався з моєю донькою. Не кажу вже про внучку. З яким трепетом він ставився до неї, аж обзаздрилась. Тоді я зрозуміла, що він гарний по-своєму. Далеко не краса грає найважливішу роль в нашому житті. Найголовніше — це турбота, увага і душа людини, а не його зовнішній вигляд. Після цих кількох днів я почала по-іншому дивитися на зятя. Він в моїх очах навіть став красивим, по-своєму. Я дуже рада, що поруч з моєю донькою саме він. Надалі буду пишатися ним.