Нещодавно сталася історія, яку я ніколи не зможу забути. На дитячому майданчику весело бавилися діти. П’ятирічний хлопчик сидів у пісочниці разом із іншими дітьми. Я його знаю, у нього дуже інтелігентні батьки. Вони уси новили хлопчика, коли він був маленьким. Його взяли із дитячого будинку. Він доnомагав молодшим дітям будувати піщані вежі. Я милувалася ними. Вони збудували велику вежу, яку прикрасили різним камінням. Раптом до дітей підійшла управителька будинку. Неприємна жінка, із нею майже ніхто не спілкується. Її тут мало хто любить.
Вона раптом подивилася на хлопчика і сказала, що він підкидьок, його взяли з дитячого будинку, він не рідний своїм батькам і додала, що, якби не взяли його з дитбудинkу, він би здох там з голоду. Я встала і хотіла поставити зухвалу жінку на місце, але, почувши відповідь хлопчика, зупинилася. Хлопчик сказав, що добре знає, що вони не його батьки, мовляв, нічого нового не сказала. Але він був здивований. Жінка в такому зрілому віці поводиться огидно; на відміну від неї, мама і тато добре виховали його, а батьки жінки не змогли виростити дочку гідною людиною. Управляюча була в шоці; у неї аж щелепа відвисла.
Вона не чекала такої відповіді, але хлопчик продовжив і сказав, що її ніхто не любить, вона дуже погана та сварлива жінка, додав, що розповість своїм батькам – і вони будуть лаяти її. Тут хлопчик закричав, покликав батьків на nоміч. Мама хлопчика одразу побігла розбиратися. Той їй все розповів, я підтвердила розповідь хлопчика. Мама не стала сkандалити, спокійно пояснила жінці, що не можна так поводитися з дітьми. І веліла їй триматися подалі від свого сина. З цього дня керуюча не підходить до дітей, сидить на лавці і невдоволено дивиться на безтурботних дітей. Іноді я дивуюсь, звідки стільки зла в людях?