Моя мама завжди відштовхувала своїм характером. Вона надто владна, всі в будинку мають рухатися лише за її указом. Власне, через це ми з братом і залишилися без батька так рано… Батько втік від матері, куди очі дивилися, і більше зв’язків з нами не мав. Ми з братом росли в огидній домашній атмосфері. Ми маму любили, але більше, звісно, боялися. Мати руку на нас не піднімала, але посkаржитися вона любила, звичайно. Після школи я спеціально обрала ВН З в іншому місті, щоби з’їхати від мами. На жа ль, за роки навчання я не змогла звикнути до мегаполісу та повернулася до свого рідного міста. На щастя, я незабаром зустріла Колю, свого майбутнього чоловіка, і ми одружилися за рік. У брата все йшло краще, ніж у мене. Він переїхав до іншого міста теж за навчанням, але лишився там жити. Вже першого ж року навчання він там став своїм. Після заміжжя я всіляко намагалася підтримувати спілкування з мамою, але вона постійно робила щось таке, після якого мені навіть не хотілося повертатися до її будинку.
Коли мама приходила до нас у гості, чоловік уже знав, що на її провокації вестись не варто, але одного разу нерви Колі не витримали. Він сказав мамі, що в нашому домі її думки ніхто не питає, і всім начхати, що вона думає про наші шпалери. Ну, я його не звинувачую. Мама цілий місяць приходила до нас і насамперед робила зауваження чоловікові за негарні, до того ж криво поклеєні шпалери. У будь-якої людини, думаю, терпець урвався б… Після цього мама до нас не приходила, а коли я ходила до неї, вона обзивала мене жахливими словами. Я перестала спілкуватися з матір’ю на якийсь час. Наше спілкування поновилося після народження моєї доньки – Аліси. Мама була частим гостем у нашому домі. Вона дуже мені доnомагала з справами, що навалилися на мене.
Тільки цього разу мама теж nримудрилася все зіпсувати. Коли дочка захво ріла, і ми ходили ліkарями, мама приїхала до нас, почала кричати, мовляв, ми надто багато грошей витра чаємо не на те. Порадила якісь шаманські штучки на кшталт капання грудного молока в ніс дитині або обтирання святою водою. Того дня ми знову nосварилися, але це вже кінець. Після цього мама кілька разів дзвонила братові, сkаржилася на здоров’я. Мені не дзвонила через образу. Брат же просив мене з’їздити, перевірити, чи все у мами добре. Мама мене навіть у хату не пускала. Після четвертої спроби з нею поговорити, я зрозуміла, що мамі жити ще довго-довго, і перестала до неї ходити. Думаю, наше спілкування, що не вийшло, — її проблема, і вона повинна з цією проблемою розібратися. Зі свого боку я вже зробила все. Але в мене вже є своя сім’я та своя дочка. Я не можу весь день сидіти і думати, як би помиритись з мамою.