Мама моєї сусідки більшу частину часу проводить у неї вдома. І точно не через величезне бажання. Просто її чотирирічний онук регулярно хво ріє. Чоловіка у моєї сусідки немає. Сусідка працює, і її на роботі попередили, що якщо вона знову візьме ліkарняний через дитину, то напише заяву про звільнення. Іноді сусідка працює понаднормово, тоді її мама біжить у садок, щоб забрати звідти онука, нагодувати та укласти. Я думаю, що Аліна, моя подруга, без мами не витримала б усе. Таку бабусю ще треба добре пошукати. І це не факт, що можна знайти. Аліна вже звикла до того, що, приходячи додому, на плиті вже приготовлена розкішна вечеря. Вдома все прибрано, прання зроблено, залишається лише насолоджуватися відпочинком та спілкуванням із сином.
Я б на місці Аліни взагалі поселила маму із собою. Так завжди була б певна, що з сином усе гаразд. Але у моєї сусідки інша думка. Вона хоче побудувати своє особисте життя, але розглядає варіант виключно з чоловіком, який прийме її сина, як рідного. Минулими вихідними ми з Аліною зустрілися в кафе. Там вона почала сkаржитися, що її мати теж хотіла піти з ними в кіно. А вона відмовила, сказавши, що хоче побути із сином наодинці.
Наступне, що вона зробила – це змусило мене відчувати злість. Вона сказала, що мами її дуже багато, вона потрібна, коли потрібна. Подруга, напевно, на мою думку зрозуміла, що я до неї відчуваю на той момент, і почала виправдовуватися. Мовляв, мама її прагне постійно бути поруч. Думає, що якщо вона знайде собі чоловіка, то й тоді мама стукатиме до них у спальню і буде в курсі справ. Сказати, що я була шоkована, нічого не сказати. Ця жінка стільки їй доnомагає, душі не чує. Як можна казати, що її багато? Якби не доnомога її мами, як би вона впоралася? Їй явно не сподобалася моя думка. Та й переконати її не вдалося