Син мій знайшов собі наречену. Молоді, по 22 роки кожному. Невістка у мене була непроста, із багатої сім’ї. Син мій тоді приїхав за мною. Того дня я прям сяяла, гарно вдягнулась і вийшла з дому. Сусіди дивилися на мене з усмішкою, але я розуміла, що вони заз дрять мені. Я сіла у дорогий автомобіль, син мені притримав двері. Ми поїхали. Приїхали до якогось дуже дорогого району. Піднялися сходами, стояли на порозі квартири. Я тоді навіть не розуміла, що в цій квартирі житиму я. Син мені вручив ключі та сказав: -Мамо, Тепер цей квартира твоя! -Як моя? -Так, Твоя; ми з Олесею житимемо у великому будинку. Батьки дозволили нам заїхати туди. А цю ми взяли в іnотеку.
–Спасибі, синку, тобі та Олесі. І ось я жила в цій квартирі, облаштовувала її так, як я хотіла. Щодня ходила до парку, який був поруч із будинком. Потоваришувала з сусідами. Мені здається, я навіть помолодшала на 10 років. Але був один нюанс: молоді постійно лая лися. Я підтримувала їх як могла, кликала їх на розмову, давала їм поради. Мені здавалося, що вони ніби ми рилися. Через півроку на порозі стояв мій син із валізою. -Мам, Тобі доведеться з’їхати з цієї квартири. -Чому синок? -Ми з Олесею розлу чаємося.
Ми щойно не спробували і психологу сходили, і жили окремо, і брали паузу у відносинах – нічого не допомогло. Почуття минули. Нічого вже не повернеш назад. Кохання більше немає. -А Як це пов’язано з квартирою? Ви ділитимете її? -Ні, мам, насправді ця квартира Олесиної тітки. Жодну іnотеку ми не брали. Ми мали віддавати тітці гроші. Розплатилися за півроку, жодного договору ми не складали. -Ну Тоді, можливо, заберете в неї гроші. -Не Повернемо, мам. Гроші були із загального бюджету. Тому моїх та Олесиних грошей там немає. Гроші були спільні. -Треба було спочатку говорити, що квартира не ваша, я б тоді не звикала до неї. Тепер я збираю речі та їду назад у свою стару квартиру. Добре, що ще її не продала.