Моя рідна мама ніколи не цікавилася моїм життям. Вона завжди була зайнята, мала важливіші справи. Вся її турбота обмежувалася перевіркою моїх домашніх завдань. У мене був вітчим. З ним я проводила більше часу, ніж зі своєю матір’ю. Він куnував мені іграшки, гуляв зі мною, разом ми розгадували кросворди. Він був доброю, спокійною людиною. Він з терпінням відповідав на всі мої запитання, на відміну від моєї матері, яка кричала на мене і грубила щоразу, коли я хотіла запитати у неї щось:
«Відчепись від мене, не заважай, не бачиш, я дивлюся телевізор». У неї ніколи не було бажання розмовляти зі мною, давати поради. У п’ятому класі я зрозуміла, що вона більше не потрібна і майже не спілкувалася з нею. Вітчим кинув маму і пішов від нас. Я сумувала за ним. Він був моїм другом. Я любила його більше за свою матір. Я вдячна йому за безмежне kохання, теплу та постійну турботу. Він був частиною мого життя. Після закінчення школи я знайшла роботу, хоча дуже хотіла продовжити навчання, але мама відмовилася оnлачувати його.
Незабаром я познайомилася з хлопцем. Ми почали зустрічатись. Це було kохання з першого погляду. Він зробив мені пропозицію – і я погодилася. Зіграли весілля та стали жити у його батьків. Свекруха мене прийняла з величезним kоханням. Адже я навіть не вміла готувати, прибирати, навіть мити посуд. Свекруха навчила мене і жодного разу не дорікнула. Коли я хворіла, вона не відходила від мене ні на крок, всю ніч сиділа поруч і акуратно обтирала обличчя вологим рушником. Мені дуже подобалося бути її донькою, і я почала називати її мамою. Моя рідна мати ніколи не виявляла до мене такого інтересу. Тепер вона ревнує мене до моєї ж свекрухи. Але тільки завдяки свекрусі я дізналася, що таке материнське кохання.