Сьогодні я побачила тата з якоюсь дівкою. Вони цілувалися так, як роблять тільки заkохані. Вони обіймалися так міцно, наскільки це було можливо. Через півхвилини вони розійшлися. Вона увійшла в під’їзд, а батько сів у машину і поїхав. Я не можу словами пояснити, що відчула тоді. Сказати, що була розчарована, нічого не сказати. Я знаю цю дівчину, бачила її, здається, у фірмі батька. Їй же не більше двадцяти п’яти. Але справа не в ній. Замість неї могла бути будь-яка дівчина чи жінка. Справа в батькові.
Мені особливо завдавало біль те, що він зараз, напевно, вже вдома, і робить вигляд, що він сім’янин, який після роботи — втомлений і голодний. Мама накрила на стіл і сидять навпроти один одного, удвох вечеряють. Мама готова в будь-яку секунду подати водички, додати ще одну котлетку. Після вечері він піде на диван, дивитися телевізор. А мама помиє посуд і приєднається до нього. І як я повинна вчинити я в цих обставинах? Також, як він, робити вигляд, що все в порядку? Що він зразковий батько і хороший чоловік? Майже впевнена, що це не перша його зрада.
Вони з мамою однолітки, познайомилися в університеті і з тих пір разом. Майже тридцять років. Точно не перша зрада. Але, тоді, чому він ще з мамою? Значить-це інша любов, сильніша. Він, все ж, любить маму. І що ж мені робити? Піти додому і влаштувати сkандал? Сказати, який він брехун і зрадник? Відкрити очі мамі на те, що відбувається? Так я зробила б, якби була підлітком… Я все-таки повернулася додому. Як я припускала, він повечеряв і сидить, дивиться телевізор. Мама поруч. — Доча, повернулася? Вечеряти будеш? — Ні мам, спасибі, не голодна, — батько подивився в мою сторону, — Привіт, пап. Він посміхнувся. — Привіт, Кошеня. Як пройшов день? — Нормально.