Змалку мої стосунки з мамою були натягнутими. Я була близька з батьком, а від матері віяло холодом. Коли я пішла в садок, то помітила, що мої батьки дуже часто свар яться. А потім вони зовсім роз лучилися. Мама переїхала жити до дядька Слави – мого вітчима. Тато все одно намагався зберегти спілкування зі мною, хоч мати була проти. Але на вихідні тато приїжджав, щоб побачити мене бодай на годину. Ішов час, я вже пішла до школи, а тато повідомив, що переїжджає до іншого міста по роботі. Мені було дуже тяжко без нього. У новій сім’ї мене не приймали. Вітчим був суворіший за матір, і я завжди його чимось не влаштовувала. А потім наро дилася моя зведена сестра Ліза. Я стала її довічною нянькою. Всі свої шкільні роки я провела за тим, що доглядала цю дитину. Погуляти я не могла, або з Лізою-або ніяк.
Після школи замість відпочинку я мала дбати про сестру, поки мама мило проводить час з вітчимом. Мене в цьому будинку використовували як прислугу і няньку. У старших класах тато повернувся до рідного міста. Я почала приходити до нього в гості. Набрехала вдома, що в мене додаткові заняття, а сама вдавалася до батька. Мати була категорично проти нашого спілкування, хоча тато справно nлатив усі алі менти. Тато багато працював і nродав свою стару квартиру, натомість куnив нову трішку, зробив ремонт. Ми разом вибирали меблі, причому всі практично вибирала я на свій смак.
Тато говорив зі мною про університет, сказав, щоб я встигла вирішити, де й на кого хочу вчитися. Навчання він повністю сnлатить. Коли я заводила розмову з мамою про навчання, то вона відмахувалась і говорила, що ні куди я не поїду, залишусь дома їй з господарством допомагати. Після школи я все-таки вступила до ВНЗ – за настановою батька – він дуже пишався мною. І оскільки я вже стала дорослою людиною, то могла сама розпоряджатися своїм життям. Я переїхала до нього жити. Мати ще довго кричала на мене, казала, що я зрадниця. Але з татом мені жилося куди легше та цікавіше. Тут я розуміла, що люблять мене. Тато раптово помер: серце не витримало.
Одразу після nохорону приїхала мама і почала тиснути на мене. Мовляв, у сестри Лізи вже двоє дітей, вона сидить удома без освіти та роботи, а я вже працюю за своєю спеціальністю і маю троячку, в якій живу одна. Я пояснила мамі, що це все належить батькові та його пам’яті. Ніхто не забороняв Лізі також піти вчитися, щоб потім знайти хорошу роботу. Але мама не слухала мене, вона прямо й нахабно вимагала, щоб я переписала свою квартиру на сестру, яка у тяжкому становищі. Я одного разу відмовила, вдруге, втретє… мама була невідступна. Тоді довелося брутально і в обличчя висловити всі образи, що накопичилися в мене за ці роки. Як мати позбавила мене дитинства, тому що я була нянькою, як позбавляла мене відпочинку, тому що я стежила за будинком, як вона забороняла мені спілкуватися з батьком, якого так швидко не стало. Після цього матері стало соромно – і вона замовкла.