Нарешті Сергій та Олена побралися – прямо перед Новим роком. Олена приїхала в холостяцьку квартиру чоловіка і стала наводити порядки. Вона поспішала, бо треба було встигнути все розставити на початок свят. -А Ялинка в тебе є? — Запитала Олена. -Так, там у верхньому ящику має бути маленька. Тільки іграшки розбилися, треба б нові купити. -Ну Не тягни, дістань ялинку зараз! -Оленко, ти як маленька дитина. Добре, зараз дістану. Поки Сергій намагався обхопити пилюку з ялинкою, на підлогу впав старий альбом. -Ой, а що тут впало? — Запитала Альона. -То це мій шкільний альбом. -Як цікаво, давай подивимося. Судячи з пилюки, ти його давно не відкривав.
-Давненько, кілька років … а що там дивитися? -Ну може когось із знайомих побачу. Ми ж із однієї школи з тобою. Вони почали дивитися фотографії Сергія, як він пішов у перший клас, як стояв біля дошки. Тут чоловік розповів багато кумедних історій зі шкільних часів. Раптом Олена зупинилася на одній фотографії. На ній був Дід Мороз та маленька дівчинка. -А це що? — Запитала Олена. -Тут така історія. Мене завуч попросила бути Дідом Морозом на ранку у 3-го класу. Я послухав усіх дітей, потім пішов у кімнату і тільки зняв із себе халат і бороду, як завуч забігає і каже, що там одна дівчинка лишилася. Ну я заново одягнув костюм Діда Мороза, хоча в ньому було там спекотно… Але дівчинку було шкода, вона ж вірила у диво.
-Ось це ти їй подарував? — Запитала Олена і дістала з коробки плюшевого ведмедика. -Так саме цього ведмедика … але як? -Коли я була у 3 класі, то сильно захвopiла. Я не готувала виступ до Нового року, але на вручення подарунків довелося прийти із температурою. Я сиділа у кутку і ոлакала. Мене завуч помітила і відвела в коридор. За мить з’явився Дід Мороз. Я вся в сльозах розповіла йому віршик, і він подарував мені ведмедика. З того часу цей ведмедик – мій талісман. -Ось як у житті буває … якийсь ведмедик, а так нас зблизив. -Так, цікаво виходить. Значить ми з тобою з шкільних часів вже знайомі. -Виходить так, давай поставимо твого ведмедика на найпочесніше місце.