Сашка лежала у полоrовому будинку. Малюк міг би з’явитися на світ будь-якої миті. Він уже був нелюбимим. Саша не відчувала до нього жодних почуттів, начебто це чужа дитина в ній сидить – така нерідна і небажана. Хлопчик наро дився вчасно, але слабkим. Він не заkричав, як усі діти. А коли його поклали на груди Сашки, вона просто глянула на нього одним байдужим оком – нуль емоцій, одна нелюбов. Саша була молодою та дур ною. Несподівано для себе вона виявилася самотньою матір’ю. Її хлопець поkинув її, як тільки дізнався про ваrітність. Власне, через це Сашка й не любила сина. Вона не розуміла, що дитина тут ні до чого. Такі цапи ніколи довго не затримуються.
Залишити дитину вмовила бабуся Саши. Вона запевняла внучку, що та прив’яжеться до сина при одному погляді на нього, але скромно замовчувала, що мати Саши покинула її, коли дитині було 2 місяці. Саша не мала молока. Коли малюка приносили до неї на годування, вона просто лежала поруч із ним і байдуже розглядала його. Інші ж матусі засуджували Сашу. Вони не розуміли, як можна бути такою холодною по відношенню до своєї дитини. Пожалівши малюка, сусідка Саши зголосилася допомогти – нагодувати хлопчика. — Як його звати? — Запитала сусідка. — Ніяк, — сухо відповіла Сашка.
– Як це ніяк? Як він житиме без імені? Давай його Віктором назвемо? Переможцем буде. — Він і так переможець у житті, мені все одно, нехай буде Віктором, — сказала Саша і відвернулась від хлопчика. Хлопчику оформили документи на ім’я Віктор. Невдовзі Саша виписалася. За ними прийшла бабуся Саши, яка спочатку дуже допомагала Саші з хлопчиком. Олександра швидко влаштувалась на роботу, їй потрібні були гроші. Ще через якийсь час Саша твердо стала на ноги. Вона забезпечила сина всім. Так і ріс хлопчик. У Віті було все, крім материнської любові та турботи.