Свекруха у мене забобонна. Контролювати вона теж любить. Вона не тільки сама дотримується всяких прикмет, а й оточуючих змушує їх дотримуватися. Вдома вона завжди верховодила і чоловіком, і сином. Але це що стосувалося питань вдома. Решту вони вирішували самі. У них була звичка часто ходити в гості до родичів. Мені не хотілося з ними, але доводилося. Якби я не пішла, свекруха посkаржилася б чоловікові, і це вплинуло б на наші з чоловіком відносини. А цього мені не хотілося.
Так ось, кожен раз, коли ми ходили в гості, сиділи, вечеряли, базікали, і справа доходила до миття посуду, свекруха бігла на кухню. << Не можна мити посуд в чужому будинку>>. Це її правило не поширювалося на дочку. З дитинства у неї з матір’ю такі відносини, що в багатьох питаннях вона поступається дочці своєю позицією. Один раз вона заборонила мені помити посуд саме в своєму будинку, пояснивши ситуацію тим, що, згідно з цією прикметою, якщо я помию посуд, то заберу щастя зовиці собі, або вона забере моє щастя. Щоразу вона робила акцент на словосполученні «чужий дім». Вона вважала чужим той будинок, де людина не живе на постійній основі.
І кожен раз у неї в гостях вона забороняла мені мити посуд, відзначаючи, що цей будинок чужий для мене. Ці її прикмети набридли не тільки мені, але і всім їхнім родичам. Та й прикмета тут про інше. У ній йдеться про те, що, якщо помити посуд в чужому будинку, можна забрати з нього благополуччя. А свекруха сформулювала її так, як їй підходить, і направо і наліво всім це твердить. Я більше не підходила до посуду у них вдома. Тільки з часом стала помічати, що у себе теж не підпускаю бажаючих доnомогти, хоча у нас в будинку немає незаміжніх дівчат. Свекруха вже кілька років як на тому світі, але всі пам’ятають її прикмети. Не знаю, чи має це якийсь зв’язок з прикметами, але ми з її сином розлучені, а у її дочки чоловік помер через пару років після весілля.