Ця історія про мою свекруху. У мене з нею завжди добрі стосунки були, я, коли виходила заміж за свого чоловіка, я навіть не очікувала, що таке можливо, вона поводилася як моя мати. Моя свекруха раніше жила у своїй квартирі, але незабаром її дочка вигнала її з дому і продала материну квартиру, без докору сумління. Чоловік мій забрав її жити до нас. Я була, звичайно, не проти, таки не чужа людина. Але вона завжди поводилася в будинку, як гостя. Нічого ми з цим поробити не могли, коли ми були на роботі, вона прибирала квартиру, а потім готувала нам вечерю.
Але вечеряти з нами не сідала, соромилася. Вона навіть із кімнати своєї не виходила, не хотіла нам заважати. Ми скільки не благали її так не робити, але так і не переконали її. Мала маленьку пенсію, але навіть з нею, вона примудрялася, розкласти rроші нам усім по кишенях. Напевно, хотіла так віддячити за те, що ми її забрали до себе, не залишили в таку важку хвилину. Ну, що ми нелюди якісь, це наш обов’язок, своїх у біді не залишимо. Ми з чоловіком вирішили подарувати їй будиночок.
Свекруха завжди мріяла про маленький будинок із городом. І ось її мрія збулася: ми привезли її до нового житла. Будинок їй дуже сподобався, ми зрозуміли це через її сльози щастя. Ми обнялися, що тільки, не зробиш, щоб люди похилого віку посміхалися. Свекруха відразу почала облаштовувати його так, як вона хоче; ми з чоловіком не заважали їй. Вона була на сьомому небі від щастя, ми домовилися приїжджати до неї у вихідні. До неї потім на тиждень приїхала її дочка, але дізнавшись, що будинок оформлений на її брата, вона зібрала речі та поїхала. Зрозуміла, що їй там нічого не світить. Після того випадку, коли вона так вчинила з мамою, ми з чоловіком перестали спілкуватися з нею, саме в той день вона перестала бути частиною нашої сім’ї.