Ми з чоловіком довгі роки працювали на залізниці, а коли нам виповнилося по 50 — ми нарешті отримали нову 3-кімнатну квартиру. Зробили ремонт, переїхали. І чоловіка через два роки не стало. У нашій старій 2-кімнатній квартирі тимчасово оселилися син Андрій і невістка Настя. Договір був таким, що вони поживуть там, поки не накопичать на іпотечний внесок. Я все життя мріяла про те, що буду робити, коли вийду на пенсію. Зможу не працювати і займатися своїми улюбленими справами:
бігати рано вранці, вишивати і подорожувати. Ми з чоловіком мріяли багато про що, але так склалося, що я залишилася одна. Як би там не було, я впевнена, що Олег був би радий, якби я все це могла втілити. А реально безбідно жити мені можливо тільки в тому випадку, якщо я буду віддавати в оренду стару двушку, де поки ще живуть син і невістка з онукою. Взаємини у мене з дітьми нормальні, людяні, не дуже близькі, але все ж родинні, я їм по можливості з онукою Улянкою доnомагаю.
Але роками я за ними спостерігаю, і мені здається, що вони і не думають ні на яку іnотеку відкладати. Коли я питала у Андрія, коли вони мені квартиру звільнять, щоб я могла туди квартирантів пустити і зітхнути з полегшенням, то син тільки відмахувався і переводив тему. Одного разу я не витримала. Зрозуміла, що треба діяти кардинально і рішуче, бо інакше нічого не зміниться. Коли на різдвяні свята син з невісткою і онукою на 10 днів поїхали кататися на лижах в Буковель, я поміняла замки і знайшла квартирантів. Ось буде сюрприз синові і невістці. Ну а як з ними ще? Я готова їх пустити до себе у вільну кімнату, всіх трьох в одну, але тільки на два тижні. Поки квартиру знайдуть. Життя у мене одне, і я не буду його витрачати на соплі своїх близьких.