Сніг в тому році випав рано — на початку листопада. Пухнастими сніжинками виробляв під ліхтарями химерні танці і тихо опускався на землю. Надя стояла біля відчиненого вікна і думала. Про життя, про кохання … Вона губилася в цих думках і не знала, як жити далі … Без нього, без мрії і без їхньої дитиниІсторія їхнього кохання починалася буденно. Надя познайомилася з Андрієм на роботі. Дівчина послухалася батька і не захотіла вступати в торгово-економічний інститут. А іспити на факультет журналістики провалила. Ось тато, задіявши свої зв’язки, і влаштував її лаборантом в конструкторське бюро. Вона прийшла працювати в новий відділ. Її начальник Андрій виявився струнким шатеном зі світло-сірими очима. Прямо як з обкладинки журналу. Почуття застали їх зненацька. Те ненароком зустрілися в ліфті погляди, то її пальці затрималися довше, ніж слід, в його руці при передачі документів.
Сталося якесь «чаклунство», «хімія» вони самі не розуміли що. Просто з’явилося взаємне тяжіння, від якого не відмовитися. І це все важче ставало приховувати на роботі. Одного разу, коли гуляли по парку, Андрій сказав:- Надя, з кожним днем мені все важче відпускати тебе додому. Ти для мене стала самим рідною людиною, і тому повинна дещо знати.Дівчина відразу насторожилася, а серце стислося в тривожному передчутті.- І що ж я такого про тебе не знаю? — з турботою в голосі запитала.- Розумієш, я одружений і у мене є дитина. Максиму п’ять років.Надя стала як укопана. Як же їй було боляче в ту мить! І прикро. Чому вона нічого про нього не розпитала?Андрій же продовжував:- У нас вже давно з дружиною все розладналося. У будинку «німці». Ночуємо разом в одній квартирі заради сина. Але так не може тривати! Я обов’язково розлучуся, і ми будемо разом.
Після тієї розмови Надя почала уникати зустрічей з Андрієм. Намагалася не перетинатися з ним в коридорі, не відповідала на дзвінки, а після роботи завжди поспішав додому Але ж серцю не накажеш. Одного разу, коли фірма організувала вечірку на честь річниці заснування, Андрій підійшов до Наді і просто сказав:- Я не можу без тебе, давай зустрінемося.І все закрутилося за новою. Він обіцяв розлучитися. А вона вірила, та й підстави були: одружені чоловіки вихідні та свята вдома проводять, з сім’єю, Андрій же дуже часто зустрічався з Надею. Вони ходили до річки, гуляли по парку. Іноді він водив її на квартири або дачі своїх знайомих. Було і таке, що місцем для любовних утіх ставала готель. Півроку Надя немов на крилах літала, була сама не своя від любові, раптово захлеснула її В кінці весни дівчина відчула запаморочення. Ледве тоді на ногах втрималася. Та й взагалі останнім часом вона була якась млява. Подруга порадила сходити до лікаря. У жіночій консультації приємна жінка середніх років після огляду з посмішкою повідомила: «Ви вагітні».
Надя підвелася на місці. Лице враз скам’яніло. Дівчина, ви що, не раді? — стурбовано запитала лікар.- Сама не знаю, — чесно відповіла Надя.- Ну що ви, діти — це радість. Це найбільше щастя, яке тільки можна мати на цій землі, — мудро говорила лікарка, але Надя її ніби й не чула. Мовчки взяла сумку і вийшла з кабінету. Дійшла до таксофона і зателефонувала Андрію.- Мені треба з тобою поговорити, — тільки й вимовила.Вони зустрілися в парку на тій же алеї, що і півроку тому, коли він повідомив їй про те, що одружений.- Андрій, у нас буде дитина, — тихо сказала Надя.З обличчя чоловіка ніби хтось стер усмішку. Він сів на лавку і курив сигарету за сигаретою, дивлячись прямо перед собою якимось порожнім поглядом. Надя тим часом мовчки сиділа поруч, не порушуючи тишу і не заважаючи його роздумів. Нарешті вимовив:- Ти ж знаєш, що в мене є син. Поки я не розлучився, не на часі думати про інших дітей. Давай почекаємо … У нас ще будуть інші діти, — говорив ласкавим голосом, ніжно обіймаючи дівчину за плечі.А вона сиділа і плакала. Надя вже встигла полюбити цього малюка. І не хотіла його відводити. А про Андрія якось все заодно зрозуміла: не кине він своєї дружини і не розлучиться.
Дівчина провела кілька безсонних ночей, думаючи, як їй вчинити далі. Вона не відповідала на його дзвінки. Той врешті-решт перестав і дзвонити. Сама ж пішла у відпустку — готуватися до вступних іспитів до ВНЗ. Батько в торгово-економічному про все домовився. Коли прийшла за трудовою, уникнути зустрічі не вдалося.- Ти що, народжувати надумала? — прошипів в коридорі. — Так знай, що я вирішив з жінкою помиритися. Вона у мене вибачення попросила. І я простив їй. У нас же син. А твоя дитина — це твої проблеми.Надя тільки кинула на нього зневажливий погляд. Тепер перед нею стояла інша надважка задача — сказати татові, що стане дідом.Вона страшенно боялася. Він звик бути начальником на своїй базі. І в родині так само командує, молода жінка знала, що скандалу не минути. «Та нічого. Перетреться. Повинна онука полюбити. Куди подінеться?» — думала.Поки Надя шукала підходящого часів і, щоб повідомити сім’ї про своє «цікаве» положенні, збігав тиждень за тижнем. Коли ж вона в один вихідний день потягнулася, щоб поправити штори, ледь не заплакала від маминого окрику:
— Надя, ти що, вагітна?Мати стояла і ошалілий очима дивилася на дочкин живіт, який вже чітко округлився навіть під просторою кофтиною. На Женін голос вийшов і батько — Степан Петрович.- Що, вагітна? Хто він? Чого раніше не сказала? Будеш з животом у весільній сукні? — почав сипати питаннями.- Мама, тато, я не збираюся заміж. Він одружений. Він мене кинув, — тихим голосом почала мимрити дівчина.- Що? — заревів батько. — Дура, чого так довго мовчала? Це ти дитину нам вирішила з матір’ю підкинути? Сором який! Або рт зробиш, — відрізав.- Папа, папочка! Уже пізно, дитинко ворушиться, — кинулася в ноги батькові плачучи Надя. — Будь-ласка не треба!Але чоловік уже вийшов геть, грюкнувши дверима. Два дні він не розмовляв з донькою. А на Третій зайшов до кімнати і з порога кинув:- Я домовився з заввідділенням. Завтра підеш на операцію. І чути не хочу про пологи. Краще про інститут думай.