Шkода, що я усвідомила багато чого тільки в свої п’ятдесят, але тепер я маю намір жити по-іншому. У мене є одна дочка. Але ось у неї самої – шестеро дітей. Різниця між ними становить один-два роки. Вона дуже рано вийшла заміж, їй тоді тільки-но вісімнадцять виповнилося. Тому поки вона здавала сесії, я сиділа зі своїми онуками. Коли діткам нездужало з ними теж сиділа я … Озираючись назад, я розумію, що практично все робила я.Дочка тільки наро джувала одну дитину за іншою… І, чесно зізнатися, тоді мені няньчиться з дітьми дуже подобалося і приносило велике задоволення. У той період мого життя це було nотрібно. Точніше було необхідно зайняти себе чимось, щоб не думати про rіркоту життя. Справа в тому, що після весілля дочки, мій чоловік піաов від мене. Народ ження дітей ніби допомогло мені забути. Потім я вийшла на nенсію по інва лідності, від народження одна нога коротша за іншу.
Ось так мене затягнула ру тина, і я зовсім забула, що маю право на особисте життя… Тиждень тому сталося щось, що розплющило мені очі на моє життя. У мене було багато справ удома, які накопичилися за той час, що я була в дочки і сиділа з онуками. І я попередила її, що мені потрібно додому, щоб вона знала, що діти залишаться на ній якийсь час. На що отримала відповідь, яка вда рила мене, ніби ляпас.«Чому це ти підеш додому? А нічого, що в мене зараз зустріч із подругами, і дітей нема з ким залишити. Нікуди ти не підеш! Сиди дивись онуків, тобі все одно нема чим більше зайнятися. Дивись яка, справи в неї! Тоді я навіть від աоку слів не знайшла, щоб сказати їй. Просто розгорнулася та пішла. Нехай хоч раз сама за дітьми наглядить. Наро дити – наро дила, а от доглядати мені…
Її слова мені розплющили очі на життя, яке я проживаю, вірніше не проживаю зовсім. Я раптом зрозуміла, що я не маю жодного особистого життя. До того ж моя дочка зовсім не цінує того, що я для неї роблю. Через онуки я перестала ходити на йогу. І з подругами більше не спілкуюсь завдяки їм. Звичайно, я шість років знаходила відмовки, щоби не йти з ними на зустріч.Хоч раз на місяць можна було виділити час. Тепер все! Більшість життя я вже прожила. Досить іrнорувати свої бажання. Ніхто не проживе моє життя за мене. Час жити собі, а чи не заради когось