Історія ця трапилася пару років назад. Була рання весна, початок березня. Я йшла втомлена після роботи, як раз отримала довгоочікувану зарплату. Йшла і вважала в голові на що вже її витратити: комуналка, продукти, все як у всіх. Вирішила зайти в супермаркет і порадувати себе чимось солодким до кави. Біля входу в супермаркет стояла жінка з сум ним поглядом.
Вона продавала вовняні шкарпетки. — Ручна робота, з вовни, дуже теплі! Беріть, не пошкодуєте! — промовила старенька. Мені її стало так шк ода. Стоїть, одна, холодний вітер, мрячить. Я підійшла ближче, що розглянути її товар. 45 розмір, видно, що ручна робота, досить грубуваті, зате натурально. Колір теж на любителя, але все ж вирішила купити. Хоч і 45 розмір і, варто сказати, що на той час я не те що не виходила заміж, навіть в стосу нках не була.
Тому, якщо логічно, то я просто викинула гроші і залишилася без солоденького до кави. Прийшла додому і відразу це » непорозуміння » сховала куди подалі. Випила кави, трошки с умно було, що без солоденького, але все ж була і гордість, що зробила добру справу. Через місяць я зустріла свою до лю. Андрія — високого, успішного, симпатичного чоловіка з 45 розміром ноги. Одного разу мій Андрій досить серй озно зас туд ився. Я тут же згадала про ті шкарпетки. І д иво: вони дійсно допомогли. Тепер при застуді мій чоловік тут же їх одягає. А я згадую ту стареньку; сподіваюся, що все у неї добре. Ось так, жінка просила купити для чоловіка дурні вовняні шкарпетки: я купила, хоча носити їх було нікому. А вже через півроку вони стали в нагоді.