Якраз почалися літні канікули, і бабуся з дідусем покликали мене до себе. Мама була тільки рада. Вона була вся повністю поглинена своїм станом. Ходила на всякі курси для майбутніх мам і все таке. Я теж була рада виїхати. Квартира у нас була невелика. Я розуміла, що коли народиться дитина, мені доведеться несолодко. Бабуся теж це розуміла. Вона сіла, поговорила зі мною, як з дорослою, і запропонувала жити у них з дідусем. Я погодилася. Мама з татом мене легко відпустили. Здається, вони тільки пораділи, що позбудуться мене, проблемного підлітка. Прожила я з бабусею і дідусем чотири роки.
Потім в цьому ж місті вступила до університету. В цей час дідусь ослаб. Я допомагала бабусі, як могла. Доглядала за ним, ледве встигала здавати сесії. Просто не могла залишити їх в такій ситуації, вони для мене найрідніші люди в світі. Коли дідуся не стало, бабусі було дуже важко. Вони сорок років прожили душа в душу. Я не відходила від неї ні на крок. Няньчилася з нею, як з маленькою дитиною. Чи не мала часу на особисте життя. Дуже хотілося їй допомогти. Через кілька років бабуся теж злягла. Батьки про це знали, але ніяк не допомагали, тільки охали по телефону. Я постійно йшла з роботи раніше, доглядала за нею, наймала доглядальниць.
Грошей ледь вистачало. Коли бабуся приєдналася до дідуся, з’ясувалося, що квартиру вона заповіла мені. І ось тоді батьки згадали про моє існування! Почали качати права і говорити, що ця квартира моя і мого брата навпіл. Що він теж спадкоємець, а якщо я відмовлюся її продати і розділити гроші, вони будуть вирішувати питання через суд. Брат якраз закінчує школу, вони хочуть забезпечити його житлом.Квартиру я переоформила за заповітом. Тепер мама, тато і брат зі мною не спілкуються. Але тітка, мамина сестра, по секрету мені сказала, що вони збираються наймати адвоката. Мені просто плакати хочеться від такої несправедливості. Я півжиття доглядала за бабусею і дідусем. Я заслужила від них таку подяку! І продавати квартиру я не хочу, це мій будинок! Я збираюся битися, але як?