Привіт, Сеструнь Зустрічай мешканців-сестра ввалилася в квартиру, в одній руці тримаючи дитину, іншою рукою тягнучи валізу. Данька прописати треба буде, щоб садок дали.

ИНТЕРЕСНОЕ

— Ох, гарна квартира, хороша. Я ось думаю Кирюшу теж купити. І скільки в місяць платити будете? — запитав дядько Гена, обходячи наше з чоловіком недавнє придбання. — На 5 років брали. Розраховуємо раніше виплатити, — відповіла я. — Добре живете, багаті, раз такі гроші платити можете, — заздрісно сказав дядько. — Ні, ми не багаті, ви помилилися. Ми — бідні, — розсміялася я. Провівши дядька Гену, вже шостого родича за останній тиждень, я втомлено сіла в крісло. — Не треба було говорити, що купили квартиру. Коли знімали, такого паломництва не було, — сказав чоловік. — Я й не говорила, це мама, — зітхнула я. Увечері в наші двері знову пролунав дзвінок. — Привіт, Сеструнь! Зустрічай мешканців! — сестра ввалилася в квартиру, в одній руці тримаючи дитину, іншою рукою тягнучи валізу. — Данька прописати треба буде, щоб садок дали. Та й мені реєстрація потрібна, щоб на роботу взяли на нормальну. Ти не бійся — ми до тебе ненадовго!

Рік-два, поки на ноги не встану! На, потримай! — вона вручила мені племінника. — А ти чому навіть не подзвонила? — ошелешено запитала я. — Ха, знаю я тебе! Ти б триста відмазок знайшла, аби ми не приїхали! Де ми можемо розташуватися? Чоловік вийшов, оглянув сестру, загостривши увагу на її валізі, і пішов назад в кімнату, важко зітхнувши. — Так, завтра на роботу не ходи — з Данькой залишишся, я хочу на місто подивитися. І грошенят би підкинути не завадило, а то у нас ні копійки — на останні гроші до тебе приїхали. Мама як сказала, що ти в місті квартиру купила, я відразу зрозуміла — ось він, мій шанс на нормальне життя! З мужиком познайомлюся, при квартирі. Данька у вас поживе, якщо що. Відразу лякати не буду, а то до ЗА ГСу кавалер втекти може, а після весілля нікуди вже не дінеться, — розсміялася сестра, блиснувши гнилими зубами. Я спробувала пояснити сестрі своє ставлення до подій: — А тебе не бентежить, що у нас місця немає? І взагалі, Аліна, про такі речі потрібно заздалегідь домовлятися. Ми працюємо, няньчитися з вами — часу немає.

Так нам і хочеться удвох пожити, ми кілька років по знімних кімнатах моталися, все з чужими людьми, — я спробувала пояснити сестрі своє ставлення до подій. — Так то з чужими! А ми ж не чужі! — зраділа Аліна, залазячи в холодильник. — Данька, йогурт будеш? А тут у нас що? Ммм, ковбаска! До речі, — плямкаючи сказала Аліна, відкусивши ковбасу прямо від палиці. — Ти говориш-місця немає. Нормально ми в одній кімнаті помістимося. Я з вами спати буду, Даньке диванчик купиш. Так що все шляхом буде! — Аліна! Послухай мене! Ви з сином не будете з нами жити! Спасибі, що приїхала, я дійсно рада тебе бачити. Але жити ми хочемо вдвох! — Зізналася, еге ж? Квартиру купила, і все? Родинні зв’язки нічого для тебе не значать? — почала обурюватися сестра.

— Ти диви, я ж все твоєму чоловікові розповісти можу, як ти по селу гуляла і з мужиками обжимаютися, коли без нього до мами приїжджаєш! — Ти з глузду з’їхала чи що? — від заяви сестри я майже втратила дар мови. — Гей, Васька, йди сюди! Дружина твоя — гуляща! Краще на мені одружуйся! Я вірна буду! Давай, нехай вона збирається і йде! Чоловік зайшов на кухню, взяв мою сестру в оберемок, відніс в коридор і виштовхав її з квартири. Потім виніс валізу, вручив дитину і закрив двері. Сестра орала в під’їзді до пізнього вечора, а потім пішла. А на ранок мені зателефонувала мама і повідомила, що я — невдячна, і що сім’ї у мене більше немає. Ось так-купили квартиру, втратили родичів.