Марія квапливо збирала сумки, взяла тільки найнеобхідніше, але речей виявилося багато — вона їхала до сина не на кілька днів. На прохання дітей їй потрібно було допомогти з онуком, адже невістка Оксана збиралася вийти на роботу, а малюку потрібен був догляд. Марія, будучи доброю жінкою, відмовити не могла. Вона дуже любила внучку і не хотіла ображати невістку, тож вирушила у далеку дорогу.
Оксана зустріла свекруху з усмішкою, допомогла розібрати привезені продукти та гостинці. Потім вони випили чаю, і невістка повела Марію показати, де та спатиме. Оксана завела її до комори. У кутку стояла розкладачка. Вона була розкладена і вже готова прийняти бабусю. Клітчасте покривало, комплект постільної білизни, акуратно складений зверху. На дверях висіло два гачки.
– Дмитро прибив гачки, щоб ви могли вішати одяг, – з гордістю заявила Оксана, посміхаючись свекрусі. – А розкладачку я в сестри попросила. На ній раніше спав син її чоловіка від першого шлюбу, коли у гості приїжджав. Тепер ось ви приїхали.
– Може, її хоча б у дитячу переставити? Чи у вітальню? – Запропонувала Марія, оглянувши простору трикімнатну квартиру.
– В інтер’єр вона не впишеться, а сюди підійшла ідеально. Навіть переставляти нічого не довелося. Чай?
– Ні, дякую. Оксано, вибач, звичайно, але я не можу спати в коморі на цій розкладачці. У мене зі спиною проблеми, мені й на ліжку тяжко.
– Іншого місця немає, – відрізала невістка.
– Тоді пробач, дитино, я нічим не можу вам допомогти. Дозволь хоч би внучці гостинці передати, які привезла, і я поїду додому.
– Вона спить, не треба її турбувати. Розбудите ще дитину, – заперечила Оксана.
Марія взяла сумку і попрямувала до виходу.
– Навіщо взагалі було приїжджати? – кинула їй услід Оксана.
Марія, голодна, провела три години на автовокзалі. Автобуси до села ходять рідко. Вона дзвонила до сина Дмитра, але він не відповідав, хоча знав, що мати мала приїхати – разом з дружиною вони вмовляли її допомогти.
Марії навіть стало страшно: чим би діти її годували?
Вона ніколи не поселила б чужу людину в коморі та ще й на дитячій розкладачці. Особливо якщо гість приїжджав на запрошення. Але її вмовили, обидва – і син, і невістка. А в результаті їй запропонували розкладачку і два гачки.
Дмитро зателефонував, коли Марія вже сіла до автобуса.
– Мамо, а що тебе не влаштувало? Хіба ж так можна? Ти ж доросла жінка. Оксана у понеділок на роботу виходить, а ти нас підставила. Ну дякую, мамо! У тебе зовсім совісті нема!
– Дякую вам, діти, що так «вшанували» рідну матір. Самі в коморі на розкладачці спіть! – образилася Марія.
– Ти твереза, мамо? Які комори, які розкладачки?
Марія розповіла синові про «гостину» Оксану та запропоноване спальне місце.
– Мамо, Оксана мені все розповіла: ти приїхала нетверезою. Як тобі можна було довірити дитину? Вона тобі диван у вітальні розклала, шафу звільнила. А ти щось вигадуєш! Краще б одразу відмовилася! Навіщо було нас ганьбити? З такою матір’ю ворогів не треба! – Вигукнув Дмитро і повісив трубку.
Марія заплакала. Біль, розчарування, образа і агресивність переповнили її.
Вона зателефонувала Оксані, щоб та розповіла правду синові.
– Про що ви? Яку правду? Не соромно наклеп наводити? Ви самі пішли! Та ще й у такому стані! Дитину ми вам тепер точно не довіримо! – заявила Оксана і кинула слухавку.
Марія остовпіла. Не встигла вона прийти в себе від слів невістки, як знову пролунав дзвінок від сина.
– Мама, Оксана прислала мені фотографії з дому. Знаєш, що я бачу? У вітальні розстелений великий диван, шафа порожня. А комора забита старими речами і моїми шинами. Які гачки? Їх там нема! Перестань пити! – накричав син.
Марія зрозуміла: Оксана не хотіла, щоб свекруха жила з ними. Але навіщо тоді кликала її? Щоб перед Дмитром здаватися доброю?
Марія вирішила більше не дзвонити дітям. Правда була на її боці, але довести це вона не могла. Навіть сфотографувати нічого не подумала, а її старенький телефон не дозволив би.
Нещодавно рідня Марії розповіла: Оксана вийшла на роботу, а з онукою тепер сидить її мати. Оксана все добре спланувала: її мама – «хороша», а свекруха – «проблемна та п’юча». Марія допомогла дітям, а тепер щовечора плаче від образи та болю.