Наші батьки були чудовими людьми, хоч і жили на селі. Вони завжди намагалися дати мені та моїй сестрі все найкраще. Тато збудував гарний будинок, у якому ми виросли. Тепер його вже немає, а мати стала дуже старенькою, майже не встає з ліжка.
Так склалося, що я вже багато років живу з сім’єю у Німеччині. Повертатися ми не плануємо, діти звикли до життя за кордоном та й куди повертатися в нинішній ситуації. Моя сестра живе у Хмельницькому. Колись батьки сильно їй допомогли: вони дали їй 7 тисяч доларів на купівлю квартири. Тоді батько сказав мені:
– Ми з мамою вирішили, що всі наші заощадження віддамо Люді, а тобі залишиться будинок. Він коштує приблизно стільки ж.
Усі з цим рішенням погодилися. Я дуже любила батьківську хату. Будинок був просторим і затишним, з прекрасним садом та невеликим городом. Ця думка зігрівала мене.
Перед від’їздом за кордон мій чоловік продав нашу квартиру, і втіхою було те, що в нас залишався куточок в Україні. Але невдовзі батько захворів і помер. Це стало страшним ударом для матері, і вона теж злягла. Я вирішила на деякий час залишитись вдома, але довго залишатися не могла і звернулася до сестри.
– Людо, ти маєш доглядати маму! Їй потрібна підтримка і моральна, і фізична.
– Вона тобі дім залишила – ти й доглядай, – відповіла сестра.
– Але ж вам дали гроші!
– Це зовсім інше.
– Але ж це наша мама!
– Послухай, у мене робота, я не маю часу. Залишайся сама і доглядай, чи шукай когось, ти ж у Німеччині заробляєш добре.
Сестра сильно мене розчарувала. Я залишилася з мамою на якийсь час і почала шукати доглядальницю, але це виявилося не так просто. Зрештою до мене звернувся сільський голова.
– Є родина переселенців з Херсона, жінка з трьома дітьми, молодшому лише чотири роки. Вони живуть у жахливих умовах. Домовся з нею, нехай живе у вашому домі і за це доглядає твою маму.
Я погодилась. Так до нашого будинку переїхала Карина з дітьми. Вона одразу мені сподобалася, ми швидко потоваришували. З почуттям спокою я поїхала назад до Німеччини. А коли повернулася за півроку, я не впізнала свою маму. Вона виглядала бадьорою, щасливою, доглянутою. Мама із задоволенням поралася з дітьми Карини, вони навіть разом засадили город. Це було так приємно бачити!
Тоді я вирішила, що залишу будинок Карині, якщо вона погодиться доглядати маму до кінця її життя. Карина – чудова людина, яка пережила багато бід. Її чоловіка було вбито росіянами, мати залишилася в окупації, а їхній будинок зруйнований. І я бачу, що з нею та її дітьми мама щаслива, здорова та добре доглянута. Вона зможе прожити ще довгі роки і буде оточена турботою.
Але коли я розповіла про своє рішення сестрі, вона розлютилася.
– Ми що, мільйонери, щоб роздавати будинки?! Навіть не думай! Якби ти сказала, що збираєшся віддати будинок, я б сама доглядала маму!
– Але ж ти все одно не зможеш жити з нею!
– Я приїжджатиму частіше!
Тепер я не знаю, як вчинити. Сестра ніколи не зможе доглядати нашу матір так, як це робить Карина. Я впевнена, що вона просто покине її. Як мені вчинити? Що робити у такій ситуації?