– Ну що, Світланко, коли мама повернеться з цієї Португалії? Мабуть, працює, і білого світла не бачить! Я вже й забула, як твоя мати виглядає. Ти їй від мене привіт передавай і скажи, що в гості чекаю, — частенько каже мені сусідка, баба Люба. Я киваю і обіцяю передати привіт, але мені так соромно за маму. Ніхто в селі не знає, що вона там наробила на заробітках, і якщо раптом хтось довідається — страшно буде вийти з дому. Мама поїхала на заробітки до Португалії відносно нещодавно, у 2021 році. Тоді в нашому селі закрили завод і всіх робітників звільнили, навіть зарплату не виплатили. Мама вирішила поїхати до Лісабона, тим більше, що там уже працювала її старша сестра Люда.
Мама пропонувала татові їхати з нею, але він категорично відмовився. Батько в селі має свою маленьку майстерню — він робить меблі і займається ремонтом. Мама поїхала одна і швидко знайшла роботу: влаштувалася доглядальницею до одного сеньйора, причому безкоштовно жила у нього в будинку. Ми з чоловіком живемо у сусідньому селі, всього через річку. Я приходила до батька, готувала їжу, прибирала та іноді залишалася ночувати, бо тато без мами, як без рук. Разом вони прожили 30 років, а він досі не знає, де в них у хаті сіль та цукор. Але останні місяці мама сильно змінилася. Дивлюся на її сторінку у фейсбуці — то вона в дорогому ресторані, то на яхті, то взагалі засмагає на пляжі під пальмою. Оце заробітки, всім би так пощастило працювати за кордоном!
Коли мама приїжджала на Великдень, вона мала айфон 15-ї моделі, дорогу сумочку, дизайнерську сукню та модні чоботи. Наче вона не до церкви прийшла, а на модний показ. Звісно, всі сусіди перешіптувалися, начебто приїхала якась кінозірка. Я думала, що сеньйор підвищив їй зарплату. Але правда виявилася зовсім іншою. Мама знайшла собі в Португалії багатого кавалера, і це виявився син того самого сеньйора. Чи то Пауло, чи Пабло — не суть. Мама випадково промовилася про це. Вона надіслала мені фото з відпочинку, і там я побачила, як вона обіймається з якимсь чоловіком біля моря. – Ма, а це хто такий? — Доню, я давно хотіла тобі сказати… Розумієш, мабуть, я більше не повернуся до села. Пабло — дуже хороша людина, такий дбайливий, ніжний.
До ресторану мене водить, вечері влаштовує. Нещодавно просто так подарував парфуми! — Ма, та й що? Це не є показником. Він просто купує твоє кохання! Ти з татом 30 років разом прожила… – І нічого хорошого не бачила! А тепер у мене наче друге дихання відкрилося. Тож не чекай мене на свята. Приїду тільки розлучитися. Я найбільше переживаю за тата. Так, вони жили скромно, але щасливо та дружно. Тато завжди багато працював, допомагав мамі на городі, кожну копійку віддавав їй. Ніколи не пив, не курив. У нашому селі такі чоловіки на вагу золота! Як йому сказати про це? Він так по мамі сумує, дні на календарі закреслює, чекає на її приїзд. Мені соромно за маму. Як вона могла так вчинити? Прожити 30 років з чоловіком, а потім проміняти його на якогось коханця з грошима?