Нещодавно я зіткнулася з родичкою, яка почала цікавитись моїм трудовим статусом. Вона згадала, що моя невістка Олена чудово справлялася, надсилаючи гроші з Італії та, по суті, забезпечуючи нашу сім’ю. Я була спантеличена її коментарем. Так, у мене все ще була можливість працювати, але хтось мав піклуватися про моїх онуків, оскільки син був завалений своєю роботою. Олена, моя невістка, самостійно вирішила поїхати працювати за кордон, заявивши, що їм нема на що жити. Тепер вона всім каже, що це вона нас утримує. Чесно кажучи, її заяви про те, що вона “годує нас усіх”, почали набридати,
незважаючи на те, що вона справді надсилала гроші додому. Я подзвонила Олені, щоб заперечити їй з приводу того, як вона представляла нас іншим, нагадавши їй, що гроші, які вона відправила, були не для мене, а для догляду за дітьми. Вона нічого не відповіла. У Олени та мого сина троє дітей: два хлопчики-підлітки та молодша дівчинка. Я часто запитувала себе: чи мала вона право залишити своїх дітей два роки тому заради грошей? Ми могли б жити скромніше, але вона віддавала перевагу розкішному способу життя. Я часто радила їй заощаджувати на непередбачені обставини, але вона ніколи не прислухалася до моїх порад.
Якби не діти, вона, можливо, вже пішла б від мого сина. Вона поїхала працювати за кордон, і оскільки мій син не міг дати собі раду один, я втрутилася, щоб допомогти. Я готую для них щодня, наполягаючи на якісних продуктах, які коштують недешево. Витрати на дитячий одяг теж не малі, але я беру ці витрати на себе. Я не витратила жодного євро із грошей Олени на себе. І якщо я поділю з дітьми страву з м’яса, купленим на її гроші, поки доглядаю її дітей, хіба це злочин?