Будучи вдовою та шкільною вчителькою на пенсії, я вирішила вирушити до Канади, щоб працювати нянею у багатій родині, використовуючи свої знання англійської мови. Ця робота дозволила мені за 10 років накопичити значну суму, достатню для покупки двох квартир для моїх дорослих синів, які гостро потребували власного житла, оскільки, наприклад, старші давно вже отримали власну родину.
Повернувшись на батьківщину, я планувала жити зі своїм молодшим сином Семеном у нашій двокімнатній квартирі, припускаючи, що ми зможемо комфортно співіснувати, як це завжди було в минулому. Однак Семен, якому було близько сорока і який ще не був одружений, висловив своє розчарування, відчуваючи себе зрадженим через те, що я не купила йому окрему квартиру, як зробила це для його старших братів.
У результаті він запропонував мені по черзі жити з кожним з моїх синів – ідея, яку я знайшла бентежною і непрактичною, враховуючи мій вік та стан здоров’я. Напруга посилилася, коли моє повернення на батьківщину вплинуло на потенційні шлюбні плани Семена, тому що його дівчина не хотіла жити зі своєю майбутньою свекрухою. Уся ця ситуація змусила мене засумніватися у своїх діях – незважаючи на мій намір підтримувати своїх дітей якнайкраще за допомогою всіх наявних у мене ресурсів.