Того дня я приїхала до сина та його дружини трохи раніше, без попередження. Хотіла зробити сюрприз: привезти свіжі продукти з нашої ферми. Двері були відчинені, і я тихо увійшла, щоб не завадити, якщо вони зайняті. Але те, що я почула, змусило мене завмерти. «Семен, дзвонила твоя мама, вирішила приїхати до нас на тиждень. Цей будинок для неї готель, чи що? Вона знову приїде у своєму одязі, що пахне коморою, і забруднить весь диван. Попереджаю, я не наближатимуся до її банок…»
Слова моєї невістки, Олени, вдарили мене зі страшною силою. Я завжди намагалася бути доброю та уважною, допомагати їм чим могла. Олена знову збиралася щось сказати, але раптом завмерла, помітивши мене у дверях. «Мамо… ви вже тут?» — промовила вона, явно зніяковівши. Я подивилася на неї, намагаючись приховати своє розчарування та біль. «Так, Олено, я вже тут. Привезла вам трохи продуктів із ферми», — сказала я тихо, ставлячи сумки на підлогу. Семен вийшов з кімнати, помітивши напружену атмосферу. «Мамо, ти приїхала раніше! Як приємно тебе бачити», – він підійшов, щоб обійняти мене.
Я відповіла на його обійми, але не могла приховати гіркоту в голосі. «І мені приємно, Семене. Олена, я сподівалася, що мій візит не стане для вас проблемою», — сказала я, дивлячись на невістку. Олена стояла, не знаючи, що відповісти. «Вибачте, я не думала, що ви вже тут…» – пробурмотіла вона. «Розумію. Можливо, я роблю щось не так, але мені хочеться допомогти вам, наскільки це можливо», — сказала я, намагаючись зберігати спокій. Семен подивився на нас обох і, розуміючи, що треба щось робити, запропонував: «Давайте всі заспокоїмося та сядемо за стіл. Мамо, розкажи, що ти привезла.» Ми сіли на кухні, і я почала розповідати про свіжі продукти та консерви, які привезла. Напруга повільно розсіювалось, але осад залишився. Я зрозуміла, що мені потрібно бути обережнішою, щоб не нав’язуватися, але також сподівалася, що згодом Олена зрозуміє, що я не ворог, а частина їхньої родини.