Минулого року я переїхала до нової квартири після довгих років накопичень. Це була мрія для мене. Біля входу я помітила стареньку, яка завжди сиділа на лавці, спиралася на ціпок, дивлячись у далечінь. Я часто віталася з нею та цікавилася її здоров’ям. Одного разу, коли я мала вихідний, я знову побачила її і вирішила підійти до неї. Я запитала, чи не потрібна їй допомога чи компанія , і вона з радістю погодилася.
Ми разом сіли на лаву, і я запитала, чи не потребує бабуся якоїсь допомоги. Вона мило відповіла: – Люба, я просто хочу поговорити з кимось десять хвилин. Мені важко бути однією, розумієш? Ми поговорили про все, і я дізналася , що її звуть Ліна Олегівна. Вона була чудовою людиною, дуже цікавою та доброю. Проте, коли розмова зайшла про сім’ю, вона посумнішала і змінила тему. Пізніше я запросила стареньку в гості, і ми продовжили розмову за чаєм.
Але незабаром вона запросила мене до себе, пообіцявши почастувати мене своїм смачним рулетом із маком. Моя знайома розповіла мені про своїх п’ятьох дітей, яких виростила сама після того, як чоловік їй зра див. З того часу я регулярно відвідую Ліну Олегівну, мою подругу та гарного порадника, з якою я познайомилася суто випадково після переїзду у власну квартиру. Нашій дружбі скоро виповниться рік!