Через невідому недуrу з сер цем мама потрапила в ліkарню. Мені подзвонили звідти, сказали, що треба за нею приїхати, вона більше не зможе жити одна, доведеться забрати маму, їй потрібен постійний догляд. -У мене маленька квартира, чоловік і діти, — відразу ж заявила молодша сестра. Ми з дружиною порадились, вирішили забрати маму до себе, хоча самі жили у двокімнатній квартирі і виховували трирічного сина. Так як ми з дружиною обоє працювали, вранці мама була вдома одна. У нас не вистачало грошей, щоб найняти доглядальницю, сестра теж відмовилася виручати, «у неї іпотека».
Дружині довелося звільнитися з роботи, щоб 24/7 бути поруч з мамою. Так пройшло майже два роки, і завдяки старанній праці ми поставили мати на ноги. Вона не могла і надалі рухатися і працювати, але допомагала дружині по господарству, сиділа з онуком. Знову переїхати в свою квартиру, мати категорично відмовилася, а ми і не змушували. Але одного разу я випадково підслухав її розмову з сестрою, як мати казала, що скоро продасть свою квартиру («все одно живу в будинку твого брата») і віддасть усі гроші сестрі.
Я був настільки засмучений і злий, що не стримався і сказав все матері в обличчя. -Мам, значить, ми з дружиною прихистили тебе у важку хвилину, дбали про тебе, а ти хочеш подарувати квартиру сестрі? Де справедливість? Раз вже ти любиш її більше, можеш пожити у неї, але не забудь, хто був поруч у важку хвилину, Моя дружина прала твою білизну, а ти з нами так підло…. Мати зібрала речі, пішла до сестри. Чесно кажучи, мені анітрохи не шкода. Нехай сестра на власній шкурі відчує все, що нам довелося пережити.