Так сталося, що будинок у нас розділений на дві частини, а по сусідству з нами живуть дві старі жінки. Життя у них не надто добре склалося. Вони старі подружки, які залишилися самі у такому поважному віці зовсім самотні. Діти їх живуть за кордоном, а чоловіки давно пішли на той св іт. До останнього часу я був не найкращої думки про цих стареньких, і на те є причини. Як відомо, ніхто не любить пліткарок, а вони були головними пліткарками району. Щоранку вони виходили з дому в один і той же час, як на роботу, сідали на лаву біля будинку і патрулювали весь район, обговорюючи всіх, хто проходив повз.
Зрозуміло, у їхніх обговореннях переважали не втішні висловлювання. Особисто члени моєї сім’ї воліли виходити з дому так, щоб не стикатися з тіткою Мариною та тіткою Лерою. Нещодавно у нашій родині сталося нещастя – захво рів наш молодший син. Шанс на ліkування був, але потрібні були гроші на оnерацію, яких у моєї родини не було. Ми з дружиною були в розпачі, випросили у знайомих у борг скільки можливо, але грошей все одно не вистачало.
Якось я пониклий повертався додому, і мене гукнула тітка Лера. -А ну йди сюди! У мене зовсім не було настрою, першим бажанням було нагрубити та піти далі. Однак мене виховували поважати старість. Я стис губи і підійшов. -Чули, що твій син захво рів, так? Я кивнув головою. Тут тітка Марина та тітка Лера дістали зі своїх кишень банківські картки і простягли їх мені. -Нам Діти тут гроші пересилали, жодного разу не користувалися, не знаємо навіть скільки там. Нам на життя та пенсії вистачає. А ти візьми, вам потрібніше… Я мало не розплакався. Грошей вистачило з головою; не передати словами, якій я вдячний.