Перший мій шлюб можна назвати невдалим. Наші з Петром стосунки не пройшли перевірку часом. Коли в нас народився син, Петро ніяк мені з дитиною не допомагав і на мене також не звертав ніякої уваги. Я була змушена сама з усім упоратися, вирішувати нагальні проблеми. Ми ніби в одному будинку жили, але за фактом не мали жодного стосунку один до одного. Петра цікавили тільки його друзі та n‘янки.
Якоїсь миті я зрозуміла, що більше так жити не можна, просто зібрала свої речі і поїхала до батьків. Петро відреагував на це спокійно, йому було не до нас. Можу сказати, що рішення про розлу чення було одним із найкращих рішень у моєму житті. Після цього моє життя стало спокійнішим. Через чотири роки я зустріла чудового чоловіка. Він щиро мене покохав і мого сина прийняв як рідного.
Поруч із Олегом я стала по-справжньому щасливою. Минуло п’ятнадцять років. У цей час Петро жодного разу не цікавився сином, аліменти, зрозуміло, теж не платив. І ось він нещодавно з’явився на нашому порозі. Роки алкоrолізму зrубно вплинули на його зовнішність. У сорок він виглядав на всі п’ятдесят. Він почав вимагати спілкування із сином. Зараз у нашому будинку якийсь бардак коїться. Ян чомусь прагне спілкуватися зі своїм горе-батьком, а Олега так нена видить.