В Антона народилася донька. Він уже рік був одружений із коханою дівчиною. Вони жили з батьками, але мріяли про свій дім. На сімейній раді вирішили, що Антон поїде до столиці на заробітки. Наразі їм дуже потрібні були гроші, бо Олена сиділа у декретній відпустці. Антон зібрався і з бригадою поїхав. Роботи було багато, він дуже втомлювався. Втомлювався так, що ввечері навіть не міг телевізор подивитися. Потім звик, налагодив свій графік. За першої ж нагоди дзвонив дружині, він дуже за нею і за донькою сумував. Незважаючи на те, що він був молодший за своїх робітників, його на роботі дуже поважали. Він стежив, щоб усі вчасно виходили на роботу, з докором дивився на тих, хто під ранок повертався після нічних пригод.
А вони виправдовувалися: -Молодий ти поки що, потім з роками ти теж будеш по ба бам ходити. А нас вчити не треба, сім’я це святе. Він мовчки, осудним поглядом дивився на них. Але у долі свої подарунки, і вона всіх нас перевіряє на міцність. У їдальні, де працювали робітники, так само працювали дві куховарки. Одну звали Дарина Семенівна, а її помічницю звали Еля. Еля працювала помічницею, їй було років з двадцять. Вона була висока, струнка, з рудою косою, дуже приваблива дівчина. Вона була веселою дівчиною, а її посмішка наповнювала кухню світлом. На кухні завжди було тепло та затишно, завжди пахло смачно. Елю всі робітники любили і заглядалися на неї, але Дарія Семенівна всіх попереджала: -Полізете до неї, будете мати справу зі мною, а одружені, тим більше – повз мене.
Одразу без зарплати поїдете додому. Чоловіки посміхалися і навіть не намагалися до неї чіплятися. Жартували, що Дарина всіх наречених прожене, а бідна дівчина у дівках залишиться. На цьому жарти закінчувалися і всі йшли у своїх справах. Антон спочатку не дивився на неї. Але молодість і цікавість взяли нагору. Антон сам і не помітив, як почав заглядатись на Елю, йому все подобалося в ній. Їжучи, він краєм ока спостерігав за нею. Чим більше він дивився на неї, тим більше вона подобалася йому. Він упіймав себе на тому, що з нетерпінням чекає, коли треба в їдальню. Він з досадою думав, що йому подобається інша. Раніше він уявити не міг, як можна любити одразу двох жінок. А зараз сам опинився у такій самій ситуації. Його мучило сумління, адже він любив свою дружину. Антон любив свою дружину, він не припускав собі думки про зраду, та й Еля була милою дівчиною.
Він не хотів нікого кривдити, але про неї не переставав думати. Якось, повертаючись із гуртожитку, він побачив на зупинці Елю. Підійшов він до неї: -Ну як справи? Куди поспішаєш? – спитав Антон. -Ой, навіть не питай, заяву до РАГСу подали, заміж за Васю виходжу. Останній місяць тут попрацюю та поїду до себе. Еля усміхнулася своєю прекрасною усмішкою. -Це добре, щастя тобі, – сказав Антон. Якраз під’їхав автобус, Еля схопилася в автобус і помахала йому ручкою. Антон відчув і досаду, і полегшення. Він цього ж дня подав заяву та поїхав додому. Скучив він дуже по сім’ї. Краще заробляти менше, але бути поряд із сім’єю. Важко жити далеко від сім’ї та без коханої людини. Дружина дуже зраділа, адже дочка підростала, а батьки мають бути поряд. Дитині потрібний батько.