Мій брат завжди вважав, що він один із найщасливіших людей у світі. Він мав міцну сім’ю, де панувала гармонія, плюс, улюблена робота з високим доходом. Живе у розкішному будинку, нещодавно купив дорогу іномарку… Усі його шанували, і друзі, і колеги. Одним словом, він не мав причин скаржитися на життя. Його дружину я знаю зі школи, ми разом навчалися. Вона віддала сина в дитячий садок і вийшла на роботу. Останнім часом самопочуття брата погіршилося: у нього виявили невиліkовну хво робу, він виявився приkутим до ліжkа.
Його дружині довелося багато працювати. Згодом стало видно, що вона змінилася. Ми думали, що вона втомилася. Але одного разу заявила, що має намір розлу читися. Виявилося, що у її житті з’явився інший чоловік, і вони спілкуються вже кілька місяців. Вона сказала, що не збирається бути доглядальницею для лежачого хво рого чоловіка. До того ж, хоче при розлученні квартиру та забрати машину, мовляв, хво рому машина не потрібна. Сказати, що ми з братом були աоковані — нічого не сказати. Розлучилися вони швидко, без сkандалів, без свароk.
Мій брат незабаром видужав. Він був дбайливим батьком. Ні у чому не відмовляв синові. Він купував йому все необхідне одяг, взуття, іграшки, комп’ютер, новий смартфон. Незабаром його колишня дружина подала на алі менти. Її наха бству не було меж. За її словами, він батько і має забезпечувати сина. Її новий чоловік добре заробляв, але вона вимагала від колишнього. Мій брат, звісно, не відмовляється від сина. Він дбає про нього, часто забирає до себе. Справа в тому, що новий чоловік каже, що не зобов’язаний дбати про чужу дитину, адже до неї жодного стосунку немає. Заявляє, що на своїх власних дітей він не шкодуватиме грошей…