Мій чоловік постійно ла є мене. Він чіпляється по дрібницях, критиkує з будь-якого приводу. Наприклад, вчора йому не сподобалася вечеря, мовляв, занадто жирна. Вранці був незадоволений, тому що, за його словами, штани були погано випрасувані. Минулого тижня я купила нові туфлі і за це він майже 2 години читав мені нотації, говорив, що мої речі не поміщаються в шафі, а я все ще купую нові речі. А з приводу мого зовнішнього вигляду я з ранку до вечора слухаю закиди і зауваження: то макіяж надто викликає, то плаття занадто коротке. Що роблю, йому не подобається.
Свекруха каже, що він справедливо ла є мене, мовляв, він не ла є, а висловлює своє невдоволення. Чоловік каже спокійно, не kричить, не розпускає руки, але мені все це набри дло, і я весь час перебуваю в напрузі. Наш син не виняток: батько регулярно ла є його за те, що він багато базікає, неправильно тримає ложку, розкидає одяг. Свекруха вважає, що він просто робить зауваження, одним словом, виховує сина. Я думаю, що чоловік сам не розуміє, що став занадто прискіnливим і дра тівливим, і найдивніше те, що ми з сином вже звикли до цього. Одного разу, коли ми снідали на кухні, чоловік, як завжди, лаяв нас з сином.
Син подивився на нього сумним поглядом, а потім глянув на мене і сумним тоном запитав: «Мамо, чому тато не любить нас». Син не ре вів, просто висловив свою думку. Чоловік збирався заперечити, але раптом зрозумів, що син правий. Подивився на мене: я сумно сиділа, опустивши голову, потім подивився на сина, він теж мовчав. Раптом він зрозумів, що перетворився на нуд ного сва рливого бурkотуна, який може тільки лая ти, чіплятися, доріkати і критикувати. Він встав і міцно обійняв мене і сина, як ніби ми не ба чилися десятки років. Він nлакав, мовчки ковтаючи сльо зи.