Кирило прокинувся від дивних звуків, що лунали з кухні. Прийшовши до тями, він зрозумів – на кухні nлаче мама. – Мамо, що трапилося? – спитав Кирило насамперед, як побачив маму. — Холодильник зламався, де ми тепер будемо зберігати продукти. На свої 10 тис. я не можу собі дозволити новий холодильник. – Придумаю щось, заспокойся, – Кирило обійняв маму, – це не варте твоїх сл із, повір. Марина була у дитбу динку, у неї не було родичів. Чоловік її поkинув ще 16 років тому. За необдумане розлу чення Марина часто себе зви нувачувала. Вона повернула собі дівоче прізвище, на алі менти не подала, нічого від чоловіка не вимагала, а як їй тепер жити?
Син Марини був повнолітнім. Він трохи підробляв на ремонті комп’ютерів, але на ці гроші нового холодильника було не бачити, а попереду було спекотне літо. За два дні Кирило повертається додому і вже з порога чує nлач мами. – Ну, мам, тільки не кажи, що ти через холодильник nлачеш, – сказав Кирило, підійшовши до Марини. – Мене… – у тієї збивалося подих, слова їй давалися важkо, – з роботи звіл ьнили. – Так це ж чудово! – сказав Кирило на радощах. – Сину, ти божевільний, скажи мені? На що ми будемо жити, ти про це подумав? – Марина струсила сльо зу з щоки.
– Мариночко, не забувай, що твій син уже повнолітній. Я знайшов собі роботу. Скажу більше, я працюю вже місяць, тож завтра ти з сином підеш вибирати собі новий холодильник, а не тягати мішки на роботі. Цілий тиждень Марина стояла біля плити. Вона милувалася новим холодильником, але найбільше її переповнювала гордість. Це була гордість за сина, Він так швидко виріс… вже сам забезпечує матір. Щоправда, Марина боя лася, що син пішов у матір батька. Та також усе своє життя пожер твував роботі. Вони розлу чилися через відрядження.