У двір заїхала машина, до верху навантажена дровами. Зіна остовпіла. Нехай і пройшло сорок років, але водія вона б з тисячі дізналася. Степан! Це ж Степан! Трохи постарів, зовсім сивим став, але очі ті ж – сині-сині, немов волошки пшеничному полі.Вирішила не зізнаватися, що дізналася. Ще, чого доброго, подумає, що сумувала за ним всі ці роки, шкодує про своє рішення. Тому Зіна пішла в будинок, дістала хусточку з грошима, а перед виходом підійшла все ж до дзеркала.Навряд чи в цій старіючої жінки він дізнається свою Зіночку. Он і зморшок скільки, і волосся порідшали. Життя зігнула її до землі.Але Степан одразу впізнав. Навіть обійняв і сльозу утер:- Так ось, де ти всі ці роки від мене ховалася, – сказав з неприхованою образою в голосі. – А я друзів і знайомихтвоїх мало не по всьому Союзу шукав, розпитував, куди ж ти поділася. Ніхто не знав. Почастуй мене чаєм, Зиночка, дай хоч на тебе надивишся!Зіна була зовсім не в захваті від його прохання. Кого-кого, а Степана чаєм поїти хотілося найменше.
– Чашечку окропом обдай спершу, – мовив гість, сідаючи біля столу. І, будь ласка, чорного, але не дуже міцного, аби ложечку видно було.Господи, сорок років минуло, а він не змінився!- Зиночка, висип в заварник чай і йди до столу, у тебе ще сім хвилин буде, щоб поговорити. Бачу, – показав на портрет Зінін сім’ї, – маєш і чоловіка, і дітей, ще й онуки вже є, мабуть? А я все сам, все тебе шукав, кожну жінку з тобою порівнював … Ти цукор на стіл постав, я п’ю без нього, але з ним буде краще. Так ось, жодна з них і близько біля тебе не стояла! Чому ж ти, Зіно, тоді втекла? Чому ж навіть не попрощалася, не пояснила нічого?Зіну від останнього коментаря про цукор ніби підмінили. Грюкнула чашками по столу, налила окропу в заварник і не поставила – кинула на стіл:
– І тому я, Стьопочко, і втекла з твого будинку, що чай має бути бурштинового, або якогось там такого, тільки тобі відомого, кольору. Що комірець і манжети сорочки повинні бути ідеально білими і накрохмаленими, хоч ти і працював трактористом. Та ти хоч пробував колись сам відбілити сорочку тракториста? А йти з тобою поруч я повинна була тільки з правого боку, тому що це так по етикету правильно. Тому що кожен день мала вимивати всі вікна в будинку, адже тільки тоді ти відчуваєш, що будинок чистий і світ усміхнений. Тому що навіть зараз ти до того чаю і не доторкнешся, адже колір не той! Не такі тобі були мої супи і борщі. І я навіть слово сказати в кінці вже не могла, так як не туди наголоси ставила і “в такому контексті вживати дане словосполучення не правильно”! Продовжувати, чи ти зрозумів, Стьопочко?
Степан сидів, ніби водою крижаною облитий. Потім повільно підвівся. Перерахував гроші, склав усі купюри “особами” вгору і вийшов. Уже сідаючи в машину сказав:- Права була моя мама, коли перед весіллям попереджала: «ніколи ти не зробиш з цієї красивої, але абсолютно необтесаної дівчата інтелігентної жінки. Свині, корова і поле – ось її. Чи не зможеш перевиховати », – грюкнув дверима кабіни і поїхав.А Зіна повільно зайшла в будинок, вимила чашки, відрізала собі шмат домашнього, ще теплого хліба, намазала медом. Налила в улюблену чашку з золотим соняшником тільки що відоіного молока, і сіла до столу.Мед стікав по руці і капав прозорими краплями на стіл. Молоко залишало смішні “пінні” вуса над зрачковой губою. Вона все це відчувала, але нічого не виправляла.- Все-таки дійсно, – мовила, дивлячись на фото родини, – не вийшло з мене інтелігентки, і рибу я досі їм руками, а адже яка щасливе життя у мене! – і смачно відкусила від шматка медового.