На початку цього місяця мати мала день народ ження. Ми зібралися всією родиною та подзвонили їй за відео. Привітали, побажали всього-на-всього, показали подарунок, який вже куnили, обіцяли незабаром приїхати до неї і вручити його. Коротше, проговорили майже годину, а наприкінці розмови мама заявила: -Добре, що ви зараз усі разом. У мене для вас є важлива новина. Наприкінці цього місяця я звільняюся з роботи та виходжу на пенсію. Вже збираю речі, щоби переїхати до вас до столиці.
Хочу на старість років пожити в конфорті. У вас там є все: і вода, і опалення. Та й городу нема. Замучилась я вже… Діти були щасливі, але ми з чоловіком глянули і не знали, що відповісти. Плавно завершили розмову, і пішли з чоловіком на кухню обговорювати, що робити в цій ситуації… Ми з Мишком переїхали до столиці більше 10 років тому. Усього досягли з нуля. Почали працювати, потім взяли троячку, але досі nродовжуємо nлатити за неї іnотеку. Природно, мамина заява приголомшила нас.
Звичайно, я розумію, що старим людям потрібна доnомога та догляд. Але ж моя мама не старенька! А ми ще дуже молоді і хотіли б пожити поки що без батьків. У результаті ми вирішили таке: витра тимо всі свої заощадження, щоб відремонтувати мамин сільський будинок, проведемо воду та тепло. Коротше, створимо для неї всі умови, щоби почекати з її переїздом. Зараз ми обмірковуємо, як повідомити про цє маму, щоб вона не образилася. Адже, якщо таке станеться, помиритися з нею буде дуже складним завданням.