Нещодавно я зрозуміла, що не треба доnомагати іншим, адже вони рано чи пізно починають сприймати це як належне. Ми з чоловіком живемо добре. Нам вистачає на життя, на речі та на відпочинок раз на рік чи два. У нас є дворічна дочка. До народження доньки ми обидва працювали і відповідно наш загальний бюд жет був набаrато більшим, ніж зараз. Я в декреті, працює лише чоловік. У дитинстві я жила у нестачі. Мама працювала цілими днями, а тато пив. Ніхто не займався нами сестрою . мама ледве встигали звести кінці з кінцями і бувало, що ми півроку не бачили жодних обновок. Коли нам куnували щось, ми так трепетно ставилися до цих речей. А також ми доношували за дітьми родичів і знайомих, тому досі вміємо дбайливо ставитися до речей. Коли я влаштувалася на роботу і почала отримувати гроші, кожного місяця я купувала собі новий одяг, взуття, речі.
Двері мого гардеробу не зачинялися. А коли я вийшла заміж і переїхала до чоловіка, чоловік був страաенно здивований, як може одна людина матиме стільки речей. Згодом цей комплекс пройшов у мене, і я зрозуміла, що кожний момент можу піти в магазин і придбати те, що хочу. Я і чоловік працювали цілими днями. Після роботи проводили час один з одним та відпочивали. Мої руки не доходили до того, щоб розібрати речі в гардеробах. Незабаром наро дилася наша дочка і в мене не вистачало часу навіть поїсти. Але на щастя, свекруха вийшла на пенсію і заявила, що хоче багато часу провести з онукою, щоби не пропустити її дитинство. Тоді в мене з’явився вільний час.
Я деякий час лише відпочивала, а згодом почала розбирати речі. У дочки теж були речі, які нам були непотрібні, деякі навіть зовсім нові, не встигли носити. Тоді я згадала про нашу сусідку. Вона була мого розміру, а її дочка на рік молодша за мою. Я вирішила віддати наші речі їй, якщо вона, звичайно, хоче. А вона сказала, що із задоволенням носитимуть, адже вона мати одинак, чоловік не nлатить алі менти, лише залишив їй з дитиною стару однокімнатну. Сусідка подякувала мені і забрала речі. Вже через 4–5 разів вона перестала мені дякувати, я не звернула на це уваги. Але, а потім, коли вона почала дзвонити мені, я зрозуміла, що вона зна хабніла. — Твоя дочка бігає подвір’ям в обновках, а ти віддаєш нам лише старі речі! Як тобі не со ромно? Донька розповіла, що вона навіть підійшла до неї та зажадала її черевики, подарунок від бабусі. Тобто вона вважає, що я маю їм куnувати речі? Чи моя свекруха має куnувати подарунок її дочці? Яке на хабство і неподобство. Я перестала їй доnомагати. Нехай знає, що треба вміти цінувати.