Ми святкували день народження нашої колеги в кафе. Десь на середині урочистості я вийшла на вулицю, щоб подихати свіжим повітрям. Тут до мене причепилася якась циганка, бурмотіла собі щось під ніс. Я намагалася від неї звільнитися, але вона виявилася занадто нав’язливою, сунула в руку якийсь паперовий згорток. Я пам’ятаю тільки ці її слова:»це твоя єдина дитина».
Згорток я кинула до себе в сумку і забула. Пізніше, коли я розбирала подарунки, натрапила на цей згорток. Там було написано ім’я якогось хлопчика, рік народження та адресу. Адреса вказував на місце недалеко від мого району, я вирішила його відвідати чисто з інтересу. Виявилося, що там знаходиться дитячий будиноk. В голові крутилися безліч питань « » хто цей хлопчик? Як він зі мною пов’язаний?»Я вирішила на нього поглянути. Роману Артеменку було два роки. Він потрапив до дитячого будинkу, бо його мами не стало через хво робу.
У малюка були великі, блакитні очі. Він відразу потягнувся до Мене своїми пухкими рученятами і обійняв. — Мамо, — прошепотів він. Йшла я з дитячого будинку зі сльо зами на очах. Але пішла ненадовго. Незабаром я зібрала документи і повернулася туди, щоб забрати малюка собі. Він запав мені в саме серце. Пізніше, коли з’ясувалося, що через вроджену аномалію Я не можу мати дітей, я зрозуміла слова циганки про єдину дитину.