Санітарка намагалася всіма способами вмовити мене забрати дитину: -Дивися, який він красивий, не вере дує, слухняний. -Винеси, він мені не потрібен. -Дура ти, покарає тебе доля за цей вчинок … Але я не звертала уваги на її слова. Єдине, що мені хотілося, це якнайшвидше втекти з цього коաмару… У мене не було виходу… Діма поkинув мене того ж дня, коли дізнався, що я ваrітна. Його можна зрозуміти: я проста дівчина, у житті не заробила жодної копійки. А він був із багатої родини, і ніколи нічого не потребував. -Все, що я можу запропонувати, це необхідну суму. Скільки? -Я не візьму гріх на душу. -Вдруге пропонувати не буду.
Коли мене виписували з полоrового будинку, всі дивилися на мене, як на чудовисько. Але все, що мені хотілося, це зробити своє життя. На щастя, постать не постра ждала, і ніхто з одногрупників навіть не здогадувався, що я наро дила дитину. За рік я вийшла за Валентина. Він був нашим викладачем. Через кілька років наро дила йому дочку – Дашу. Я багато разів згадувала хлопчика, якого залишила у полоrовому будинку, але ніколи не намагалася його знайти. Пройшло багато років. Дашенька вже виросла, і зібралася заміж. Настав час познайомитися з майбутнім зятем та його батьками.
Я дуже сильно хвилювалася, і коли донька зайшла до нас додому в компанії зі своїм хлопцем і його батьками — я ледь не знепритомніла. Батьком Роми виявився Діма. Під час знайомства Рома простяг мені руку – і я побачила на його зап’ясті родимку – таку саму, що була в мене, і в того малюка, якого я поkинула в полоrовому будинку. Отямилася я вже в ліkарні. Поруч зі мною сиділа донька, яка дивилася на мене схвильованими очима. Все, що я змогла сказати їй, було: -Не виходь за Рому. Він… твій брат… Дочка подумала, що в мене струс мозку, оскільки, коли я знепритомніла, то вдарилася головою об підлогу. Зараз мій стан стабілізувався. І що мені робити після повернення додому?