Коли у мене почалися перейми минулого літа, я вдома була одна. Подзвонила чоловікові і вже почала кидати в свою сумку речі. Найнеобхідніше у мене вже давно було зібрано, але я вирішила, що народ жувати я буду виключно в своїх щасливих речах: у в’язаній шапці з помпоном і сорочці з пальмами. З речами наперевагу я якось дісталася до свого nологового будинkу і попросила побачити свого ліkаря. Я передала йому свої речі, заnлатила зверху 50 доларів і сказала, що це лише передоnлата, решту заnлачу, коли народ жу в своїх щасливих речах.
Ну, а він мені, мовляв, не турбуйтеся, я за всім простежу, все буде так, як ви захочете. Так ось мене посадили в крісло, наділи на голову шапку, сорочку і… хокейні ковзани на ноги. Я сиділа з переймами і намагалася зрозуміти, навіщо мені ковзани. Ну, подумала я, може їх одягають, щоб породіллі не втекли. Так ось котять мене по коридору, і всі витріщаються на мене. Навіть знайомі люди не віталися зі мною, а лише дивилися на мій наряд з округленими очима. Вже в nологовому кріслі ме дсестра почала бинтувати мої ковзани.
Я тоді трошки заспокоїлася, адже ніхто з ме дперсоналу нічого про ковзани не говорив – значить, так треба. Раптом в мою палату почали заглядати інші лікарі і виходити, схопившись за роти, щоб не заіржати на моїх очах. Я вже запідозрила недобре, а коли до нас і іншу породіллю завезли без ковзанів, я не стрималася і запитала, навіщо мені ковзани під час пологів. — Ну, ви ж самі просили все надіти на вас. Хіба це не ваші щасливі речі? — запитала ме дсестра. Я як зрозуміла в чому справа, так почала сміятися, що навіть не помітила, як народила. Виявляється, в поспіху я не помітила, що в рюкзаку, куди я поклала свої щасливі речі, лежали ковзани чоловіка, який любив грати в хокей з друзями.